17 вересня 2024 року річниця з дня загибелі Воїна, Захисника України Ландара Юрія Михайловича.
Народився Юрій Ландар у Ніжині 17 січня 1989 р. Випускник середньої школи №5 (нині гімназія №5). Працював майстром у КП «ВУКГ», займався питаннями благоустрою. Дуже любив рідне місто. Був професіоналом в роботі, надійним другом в житті, коханим чоловіком і люблячим татом в родині. З 2015 по 2020 рік депутат Ніжинської міської ради VII скликання. За сімейними обставинами переїхав до Києва.
Шлях Воїна, Юрій Ландар розпочав 25 лютого 2022 року з київського військкомату, куди прийшов добровольцем. Захищав Україну в складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Гетьмана Івана Виговського. Її бойові підрозділи громили окупанта під Черніговом, Бобровицею, біля Ніжина, Талалаївки, Великої Дороги. Далі шлях на Донеччину. Часів Яр. Краматорськ. Роботине. З одного з боїв, Юрій повернувся.. на щиті.
«Юра сказав, що йде воювати, бо йому є кого захищати», - говорить дружина Тетяна. У її телефоні назавжди оселиться останнє їхнє смс-спілкування: «- як ви там? - а як ти? - у нас все добре - і в мене також - бережи себе - бережи дітей - скоро побачимося? - все буде добре!»
Все мало бути добре..
Він любив життя, дарував квіти дружині, будував плани на майбутнє і цілував своїх донечок… Ворог зруйнував усе, стер мрії, забрав життя.
В спомин про нього… Так, як це болить його дружині.
Доля мені тебе послала,
Важко було: лишилася сама.
Зневірилась, кохання не чекала:
себе запевнила, його просто нема.
Ти обійняв і затишно так стало,
мене від всього світу заховав.
Був тим, кого я все життя чекала,
А ти тільки мене одну шукав.
Донька моя назвала тебе «тато».
Заради нас ти жив і працював.
Порадити умів, настрій підняти,
і без причини квіти дарував.
На світ з'явилось ще одне дитя,
донечка - подібна так на тата.
Дівчаткам час свій вільний приділяв,
міг зірочку для них з небес дістати.
Ми на війну не йти тебе просили.
- Хто як не я! - суворо відповів.
Ми всі за тебе Господа молили,
щоб уберіг і сохранив.
Два роки у війні: не нарікав на втому, посміхався.
В бою надійним був, за спини не ховався.
Писав: все буде добре! у мене норм,
І повернутися живим нам обіцявся..
Як громом вдарило: - Тримайтесь… Вбили!
Упало небо, й з під ніг пішла земля.
Уклін, що з бою винесли, що є могила,
І досі твоїм побратимам дякую я.
Холодні любі руки цілувала,
і доньки злякано тулились до труни..
Я щастя й мрії з тобою поховала,
Моє життя вже не повернеться з війни.
Чула у натовпі: - Вдова!
Життя скалічене війною.
Але, допоки я жива,
буду Дружиною Героя.
Слізьми тебе не воскресити,
Додому з неба не забрати.
Заради діток повинна жити:
бути і мамою, і татом…
А з фото так і посміхаєшся мені.
Знаю, що чуєш. Вірю, з неба бачиш.
І обіймаєш доньок ангелом у сні,
- І все мене питаєш: ну, чому ти плачеш?
Не відпустила, не пережила..
Немає крил на небо полетіти.
Я мить одну щасливою була,
час не навчить мене без тебе жити.
Цей біль ніколи в серці не мине,
й воно не перестане спогадами жити.
Ти з фото посміхаєшся мені,
І я щодень несу тобі, на цвинтар квіти.
Усіх, хто знав і пам’ятає нашого Юру, прошу, згадайте його й помоліться за душу Воїна.
