У цей день, 21 лютого 1846 року, Т. Шевченко зустрівся із І.Сошенком у Ніжині. Зустріч із Іваном Максимовичем Сошенком стала для Т. Шевченка доленосною.
Краєзнавці наводять слова письменника Євгена Гребінки: «Не було б Сошенка, то не було б і Шевченка». Як же насправді відбулося знайомство? Гуляє чимало розповідей, здогадок, переказів, розбіжностей...їх багато, хто забажає – може ознайомитися навіть в Інтернеті, а Тарас занотував про це в «Автобіографії».
Про зустріч Тараса з Сошенком у Літньому саду написав у спогадах і поетів земляк¸ історик Петро Лебединцев: «Про своє перше знайомство з Тарасом Григоровичем, Сошенко розповідав мені інакше, ніж сказано у п. Чалого. Влітку, одного місячного петербурзького вечора, прогулюючись у Літньому саду, Сошенко побачив, що якийсь голодранець, у затрапезному пістрьовому халаті, босий і без шапки, копіює олівцем одну із статуй, що прикрашають алеї саду. Помітивши південний тип обличчя, Сошенко захотів глянути на його роботу. Зайшовши ззаду, він побачив, що малюнок досить непоганий; тоді, ляснувши юного художника по плечу, Сошенко спитав: «Звідкіль, земляче?» - «З Вільшаної». - «Як - з Вільшаної? Я сам з Вільшаної», - сказав Сошенко і, зацікавившись земляком, пізнав у цьому халатникові Тараса Шевченка, кріпака Павла Енгельгардта. І поторашували». До петербурга, за словами Тарасового біографа Михайла Чалого, Сошенко добився «без копійки» - молодий художник шукав роботу. Двері Академії мистецтв відчинилися перед Іваном завдяки рекомендаційному листу до конферанс-секретаря, славіста українського походження Віктора Григоровича, за сприяння якого Іван став студентом «живопису». 30 вересня 1838 року вчена рада Академії мистецтв надала Сошенку звання некласного художника - «…за портрети з натури, писані олійними фарбами», а 22 листопада - вручила атестат про закінчення. Студентські неситі роки, північний холодний клімат, фізична напруга щоденної роботи підірвали й без того слабке Іванове здоров’я, лікарі порадили залишити столицю – його призначили на службу в Ніжинське повітове училище, де Тарас і зустрівся із земляком. Нагадаю, саме Іван Сошенко виступив двигуном всієї організації викупу з неволі Кобзаря - звернувся до Євгена Гребінки із проханням допомогти “звільнити Тараса від жалюгідної долі кріпака”. А після викупу Кобзаря із неволі, саме Іван забрав земляка до себе жити, де у дохідному будинку купця Миколи Мосягіна, №49, на 4-й лінії Васильєвського острова винаймав у напівпідвалі квартиру, Київський період у біографії Івана Сошенка цікавий тим, що влітку 1859 року він зустрівся в «золотоглавому, садами повитому» місті з Шевченком — це їхня остання зустріч перед від’їздом Тараса до північної столиці. Поет у ті серпневі дні наймав квартиру на київській околиці, Пріорці, й охоче бував у «старого друга Сохи», що мешкав у парафіяльному будинку Стрітенської церкви на Сінній (нині - Львівській) площі. Священиком храму був тесть Михайла Чалого - отець Василь (Панов), за протекцією якого Іван розписував церкву. Двадцять останніх років життя І. Сошенко прожив у Києві. Скромний учитель малювання, сивий і худорлявий, з добрим поглядом ясних очей – таким запам’ятався знайомим. «Людина безмежної доброти», - так характеризує його приятель, Михайло Чалий. Мистецькі оботи Івана Максимовича можна побачити в музеях у багатьох містах України і не тільки, Києві, насправді творів Сошенка збереглося мало, зокрема: «Продаж сіна на Дніпрі», «Хлопчики-рибалки», «Портрет бабусі Чалого», «Портрет дружини», «Пейзаж», жанрові сценки, окремі начерки академічного періоду. Він малював й ікони - роботи зникли разом із храмами, які більшовики зруйнували. Зберігся у Києві й будинок Києвоподільського повітового училища на вулиці Костянтинівській, 9/6, де працював Сошенко і де через місяць після від’їзду Шевченка, восени 1859 року, відкрито першу в Російській імперії недільну школу, якій Тарас подарував «Кобзар». Сошенко пережив Шевченка на 15 років; зустрічав у травні 1861 року поета в домовині, коли Кобзар «повертався» в Україну, був присутній на прощальній панахиді в церкві Різдва Христового на Подолі; супроводжував прах поета в останню путь пароплавом «Кременчугъ» з Києва до Чернечої гори. У середині липня 1876 року сімдесятилітній І. Сошенко надумав відвідати Богуслав, де народився. Дістався пароплавом Черкас, найняв візника, який поїхав поштовим трактом біля сіл Дибенці і Розкопанці, проте в районі Дибенцівського лісу розпочалася негода. Від дощу Іван промок, йому стало зле, у Корсунській лікарні, куди привезли, в нього виявили запалення легенів. Хворого відвідав Тарасів «щирий рідний брат», Варфоломій Шевченко. Місцеві ескулапи намагалися поставити земляка Соху на ноги, але не мали ліків, умови були не найкращі. Із Києва поспішав виконувач обов’язків директора гімназії, де учителював Сошенко, Онисим Іванович Пасецький, забрати хворого «до кращих врачів», але не встиг - Івана Максимовича не стало 31 липня 1876 року.
Віктор Жадько 21.02.2023 р.
з вільних джерел
