Принаймні, таку версію розповіла нам наша активна читачка Валентина Білан, освітянка з величезним стажем, краєзнавця, засновниця власного міні-музею дитячої іграшки.
Цю казку пані Валентина почула понад 50 р. тому від своєї бабусі - Ганни Созонтівни Корж. У свою чергу бабусі Ганні переповідала «Івасика-Телесика» ще її бабуся і ось саме вона могла взяти її «сюжет» із життя, адже, як відомо, частіше за все саме яскраві події закарбовувались у переказах, «обростали» якимись містичними або неймовірними «фактами», які за певний час певну подію перетворювали на переказ чи навіть на казку. І якщо порахувати за роками, то цю казку вже знали десь на поч. ХІХ ст. І Ганна Корж, і її пращури - родом з с. Козероги Чернігівського району. Ймовірно, за версією Валентини Білан, саме ця територія і є першопочатком складання казки «Івасик-Телесик». Поряд з Козерогами - Смолин, Слабин, Шестовиця, - села з багатовіковою історією та традиціями. Біля цих сіл протікає річка Десна. Однак малоймовірним є те, що Івасик-Телесик міг плавати на човнику по Десні. На той час Десна була повноводною річкою з великою течією. А ось у заплавах чи маленьких річках даної місцевості, які впадають у Десну – це було цілком можливим. Крім цього В. Білан ще у 80-х рр. минулого століття в архівних матеріалах та інших джерелах також знаходила підтвердження, що казка «Івасик-Телесик» була складена на Чернігівщині. Чи є це важливим фактом? Хтось скаже – ні. І буде, напевно, правим. Єдине важливе у цій історії – пам’ять поколінь, свого роду, вивчення власної історії. Чи багато хто з нас пам’ятає які казки та оповідання розповідали ваші бабусі-дідусі, а тим більше прабабусі? Питання риторичне. А пані Валентина ще й записала цю казку із збереженням місцевого діалектизму. При читанні тексту зверніть увагу на те, що літера (є)- вимовляється як (іе). Без тренувальних вправ дуже складно вимовити таку транскрипцію у слові.
Івасик- Телесик
Жили були сабє дєд і баба. Не було у їх детей. Ось баба дєду каже: «Схадив би у лєс, да вирубав би деревину. Принюс би менє, я б палажила у калиску й калисала як дитя.
Пашов дєд у лєс. Вирубав деревину й принюс у хату. Баба взела деревину і паклала у калиску. Калисала, калисала, а тайді падивилась у тую калиску, а там хлопчик.
От і каже дєду: «Назавем його Івасик-Телесик»
Так і став падрастать Івасик – Телесик. А кали вирас Івасик-Телесик, каже дєду: «Зраби менє човника й срєбне веселечко. А ти бабо паший торбачку».
Дєд зрабив срєбне веселечко, баба пашила торбачку, і паплив Івасик-Телесик па рєчці лавити рибку.
Оце наловить Івасик-Телесик рибки, а баба наварить єсти і несе Івасику-Телесику. Приде до бережка і спеває: «Івасику-Телесику, пливи-пливи да бережка, я твая мамка, табє єсти принесла». Івасик-Телесик пачує мамчин галасок та й каже: «Пливи-пливи, човнику, да бережка, там мая мамка єсти менє принесла».
Припливе, паєсть, бабі аддасть рибку, а сам знов папливе па рєчці лавить рибу.
А в тих краях вадилась змеючка. От захатіла вана з'єсти Івасика-Телесика. Пачула як баба заве його, пришла да бережка і пачала спевать грубим голасам: «Івасику-Телесику, пливи-пливи да бережка, я твая мамка, табє єсти принесла».
Пачув Івасик-Телесик грубий голас і каже: «Пливи-пливи човнику дальше, не маєї мамки галасок», човник і паплив дальше. А ж ось іде знов баба. А змеючка захавалась у карчах.
Пришла баба, та й пачала спевать: «Івасику-Телесику, пливи-пливи да бережка, я твая мамка, табє єсти принесла».
Івасик-Телесик приплив, паєв, бабі рибку аддав і знов паплив лавить рибку. Змеючка пачула єкий таненький галасок у баби. Тайдє пабєгла да каваля і каже:
«Кавалю, скуй менє такий галасок, як у Івасиковаї-Телесиковаї мамки».
Каваль не захатів йой кувать галасок як у Івасикової- Телесикової мамки. А змеючка каже єму:
«Я тебе з'єм».
Каваль спужавсь й скував змеючці галасок як у Івасикової-Телесикової мамки.
Прибєгла змеючка да берега і стала спевать тоненьким галасочкам: «Івасику-Телесику пливи-пливи да бережка, я твая мамка, табє єсти принесла».
Івасик-Телесик пачув голас мамки і каже:
«Пливи, пливи, човнику, да бережка, там мая мамка єсти менє принесла». От човник і паплив да бережка. Тульки Івасик-Телесик вилез із човника, як змеючка його ухапила і пабєгла дадому. А у змеючки була дочка Аленка. От змеючка і каже:
«Аленко витапи пєч, та спечи цього хлопчика, а я пайду гастей пазаву».
Аленка витапила пєч, узяла лапату і каже на Івасика-Телесика:
«Садись на лапату».
А Івасик-Телесик каже:
«Я не вмєю».
Аленка каже: «Ти увесь садись»
От Івасик – Телесик то руку пакладе на лапату, то ногу.
Аленка каже:
«Не так».
Тайді вун голаву паклав на лапату.А Аленка злице, кричить:
«Не так».
Тайді Івасик-Телесик каже:
«Пакажи як».
Аленка усєлась на лапату, а Івасик-Телесик шубовсть її у пєч і засланкаю закрив. А сам вибєг на улицу, залєз на високе дерево й седить. А змеючка пришла з гастями дадому тай заве:
«Аленко, Аленко давай м'яса». А Аленки дома нема.
Змеючка кричить:
«От клята девка знов пашла кудись гулять».
Змеючка сама дастала мя'со, панаєдались, павиходили надвур і пачали качаце пуд деревом на якому седєв Івасик-Телесик.
Качаюце і спевають:
«Пакачусе, павалюсе, Івасикового-Телесикового м'яса наєлась.
А Івасик –Телесик зверху кричить:
« Нє брешеш, Аленчиного м'яса наєлись».
Змеючка знов:
«Пакачусе, павалюсе, Івасикового-Телесикового м'яса наїлась».
А Івасик –Телесик зверху кричить:
«брешеш, Аленчиного м'яса наєлись».
Таді змеючка глянула угору і пабачила Івасика – Телесика.
Разазлилась змеючка і пачала шатати дерево. А дерево велике, не може вана його звалить. Пабєгла да каваля, і каже:
«Кавалю, кавалю, скуй менє залєзні зуби».
Каваль знов спужавсь і скував змеючці зуби. Прибєгла вана да дерева й пачала гризти. Гризе, гризе, уже дерево шатаєце. Івасик-Телесик спужавсь що впаде. Аж ось летять гусі. Вун і каже:
«Гусі, гусі-гусенята вазьмєть мене на крилята».
А гусі кажуть:
«Нехай тебе задрипані вузьмуть».
Ось дерево вже завсім шатаєце, да землє прихиляєце. А ж летять задрипані гусі. Івасик-Телесик да їх просице:
«Гусі, гусі-гусенята вазьмєть мене на крилята».
А гусі кажуть:
«Нехай тебе заднє вузьме.
А змеючка все гризе, от, от дерево впаде. Аж летить адне гусеня. Івасик-Телесик да його просице:
«Гусенятко, гусенятко, вазьми мене на крилятко».
Гусеня й каже:
«Садись скаресенько».
От Івасик-Телесик сєв на гусеня. І панесло його гусеня дадому. А змеючка разазлилась, ще довго, довго бєгла, да не дагнала. Принесло гусеня Івасика-Телесика у двур да дєда і баби. А баба напекла пиражкув і дєлить:
«Це табє дєду, це менє».
А Івасик-Телесик седить на трубє да каже:
«А менє».
Баба каже дєду:
«Ти, чуєш, що хтось гамонить?».
Дєд каже:
«Да, то табє пачулось».
От баба знов дєлить пиражки:
«Це табє дєду пиражок, а це менє».
А Івасик-Телесик седить на трубє да знов каже:
«А менє».
От тайдє і дєд пачув що хтось гамонить. Павиходили вани на двур і пабачили Івасика-Телесика, що седить на трубє. От вани його зняли пиражками нагадавали, гусеняті дали всякає пашниці, пад крила зерна панасипали, так вано і палетєло дадому. От і казці канец.
Чернігівський обласний центр розвитку туризму
