Для довідки:
Микола Георгійович Будлянський народився 22 грудня 1953 року в селі Держанівка Носівського (тепер - Ніжинського) району. Навчався на факультеті журналістики Київського університету імені Т.Шевченка.Після отримання диплома працював у редакціях борзнянської та носівської районних газет, обласної «Деснянської правди».
Член Національної спілки журналістів України (1987 р.), заслужений журналіст України (1998 р.), лауреат журналістської премії імені Василя Блакитного.
Автор двох десятків поетичних та прозових збірок й краєзнавчих досліджень.
На звітно-виборній конференції обласної письменницької організації, яка відбулася 5 квітня, колеги по творчому цеху обрали поета й журналіста Миколу Будлянського головою Спілки письменників Чернігівщини.
Привітавши з обранням ми попросили Миколу Георгійовича поділитися його найближчими планами, розказати про те, з чого починатиме свою діяльність на новій посаді та які зміни очікують на спілку зі зміною її керівництва…
«Поки що входжу в курс справ, акцентуючи на питаннях, які є базовими в діяльності кожної організації – документація, приміщення, фінансування тощо. Письменницька організація чернігівського краю наразі налічує понад сорок членів й цього, начебто, й достатньо для її активної діяльності, утім, на жаль, більшість спілчан продовжують бути пасивними спостерігачами, а не продовжувачами кращих мистецьких традицій спілки, започаткованих такими митцями, як Ірина Коцюбинська, Кузьма Журба, Станіслав Реп’ях, Віталій Москалець, Павло Сердюк та іншими майстрами красного слова. Свого часу саме письменницька спілка започаткувала створення музею книги «Фата Моргана» М.Коцюбинського у Вихвостові на Городнянщині, літературно-меморіального музею Павла Тичини у Пісках на Бобровиччині, за її сприяння з 2003 року відбуваються літературно-мистецькі свята «Седнівська осінь», започатковані обласні літературні премії імені М.Коцюбинського та Л.Глібова, свого часу випускався щоквартальний журнал «Літературний Чернігів», видавалися книги талановитих літераторів. На жаль, в нашому середовищі останнім часом подібної активності не спостерігається… Можна осібно назвати тих, кому болить те, що відбувається в письменницькому середовищі. Це Олександр Забарний, Михась Ткач, Надія Галковська, Ніна Ткаченко, Володимир Ященко, Валентина Михайленко, Олена Печорна, Ольга Батьковська. Наперед даруйте, можливо, ще когось забув назвати…».
— Воєнні дії встановлюють свої закони та змінюють пріоритети. Хтось зі спілчан, можливо, виїхав з країни, ще хтось закрився у своїх власних проблемах чи бідах, у когось творча криза…
— Можливо. Але знаєте, яка в нас одна з головних бід? Це те, що середній вік нашої спілки – «шістдесят плюс». Разом з тим, досвід – це добре, але це не завжди єдине, на чому може триматися організація. Нам потрібно шукати нові імена, вишукувати й підтримувати молоді таланти, яких, впевнений, на Чернігівщині зовсім не бракує. Раніше, звісно, було простіше, молоді поети й прозаїки друкувалися в районних газетах, у літературному часописі, не було проблем з виданням хороших, талановитих творів. Зараз принаймні у нас, все це на паузі. Так, я розумію, що у країні зараз війна, але ж слово, якщо воно не пусте, також може стати великою цінністю й силою, а, головне, гострою зброєю в руках письменників, особливо зараз, коли навколо так багато інформаційного бруду, дезінформації й ворожої пропаганди, на яку на жаль, ведеться й багато наших співвітчизників. Саме тому одним зі своїх першочергових завдань на посаді очільника письменницької когорти Чернігівщини вважаю залучення до наших лав молодих талановитих людей. Ми вже вели мову з Олександром Забарним про видання збірки молодих поетів та прозаїків Ніжинщини, творчою колискою яких була й залишається літературна студія Ніжинського державного університету імені М.В. Гоголя.
Інше важливе питання – створення Фонду підтримки молодих письменників, пошук меценатів та спонсорів, організація та проведення якихось благодійних літературних конкурсів чи фестивалів, які могли б допомогти цій мистецькій еліті отримати творче визнання тощо.
Участь у нашій звітно-виборній конференції брав голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. У своєму виступі він наголошував на активізації діяльності чернігівської спілки і я з ним абсолютно згоден. Спілкуючись з колегами-письменниками, скажімо, зі Львівщини та навіть з Дніпра, де сьогодні не дуже спокійно, вони розповідали про свої спільні мистецькі заходи, про те, що зустрічаються, обговорюють якісь нагальні питання й проблеми, шукають шляхи їх вирішення, натомість у нас цього чогось немає. А чому б не зібратися разом ну, наприклад, у «Ганниній Пустині», музеї Пантелеймона Куліша, намітити творчі чи й навіть якісь інші життєво важливі плани. Такі заходи об’єднують, спонукають до дії. Ось, наприклад, наша письменницька спілка в наступному році відзначатиме своє 50-річчя, думаю, що вже найближчим часом нам треба буде розробити план заходів щодо підготовки до нашого «золотого» ювілею. А загалом, поле діяльності організації широке, тут є над чим працювати, що ми, власне, й збираємося, робити…»
Катерина Гавриш
