У першу неділю вересня в Україні відзначають День підприємця. Традиційно буде наголос на тому, що підприємці є надійними платниками податків, які формують бюджети різних рівнів. А ще, завдяки цим людям створюються робочі місця, будуються нові споруди, формуються нові логістичні маршрути.
Як правило, до цього професійного свята ми теж готували матеріал про становлення й здобутки конкретного бізнесу, про людей, які «ризикнули» стати підприємцями. Цього року, змінюємо традицію. І мова буде про підприємництво, вустами самого підприємництва. Як воно сьогодні зсередини бачити галузь, яка офіційною мовою звучить як «самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність», а мовою життя як «господарська творчість, що не має готових і перевірених схем».
Нашим співрозмовником став Олександр Стрілко, голова нового складу Ради підприємців при Ніжинській міській раді, директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамит Смаку», член Асоціації «Об’єднання підприємств Ніжинщини».
Нині все на рівні, умовно кажучи, гібриду воєнно-цивільної економіки
Ніжинський бізнес мало чим відрізняється від бізнесу київського, сумського і решти, бо всі ми живемо в ситуації війни. Відповідно, всі підприємці та підприємства мають одні й ті ж самі проблеми. Просто хтось має їх менше, хтось більше: залежно від територіального розташування.
Наразі, Чернігівська область все гостріше відчуває на собі ворожу агресію. І ми кожен день чуємо від підприємців тих же Семенівської, та Новгород-Сіверської територіальних громад про обстріли й руйнування. Тобто це ті території, які на собі відчувають всю жорстокість війни. І, звичайно, бізнес в цих умовах не працює.
Що стосується Ніжинщини, це теж безпекові моменти, але не такі концентровані. І це ті ж самі проблеми, які мали й рік назад - брак кадрів. В нас не вистачає кваліфікованих працівників, особливо робочих професій. Звісно, з об'єктивних і зрозумілих причин.
Нині все на рівнях, умовно кажучи, воєнно-цивільної економіки. Умови ведення бізнесу - війна, а правила ведення бізнесу – як у цивільному житті. Як вона в такому гібридному стані ще існує? Ну, трошки змінюються підходи держави до підприємництва. Так, в Чернігівській області державна програма кредитування «5-7-9», дала можливість кредитуватися чернігівським підприємцям під 1%, оскільки наша область стала зоною високих ризиків і активних бойових дій, на жаль. Кредитна лінія під 1%, це досить суттєво, й дуже підтримує. Деякі банки не йдуть на такі ризики, але деякі підтримують підприємців Чернігівщини, Сумщини, Харківщини і дають кредити.
Основні виклики, це - безпекова ситуація і брак кадрів. Доєднуються здорожчання енергоносіїв, втрата ринку збуту товарів і послуг, руйнування логістики. При цьому є спроби державних інституцій десь «підставити плече». Та це повільно й не гнучко.
Сьогодні у бізнесу цілий комплекс проблем. Ми не повинні ділити Україну й не ділимо її. Та відкинемо емоційні аспекти й давайте об'єктивно. Нині підприємство в Чернігівській області й підприємство, умовно, в Тернопільській області з погляду комфорту роботи бізнесу, це два різних підприємства. Тут Чернігівщина програє. Тож мають бути комплексні програми підтримки з боку держави тих областей, які програють саме у безпековому моменті, як то Харківщина, Чернігівщина та інші. Я не кажу про якісь захмарні преференції, чи створення технологічних парків. Ні, цього ніхто робити не буде. Ми об'єктивно розуміємо, що новий бізнес не піде в ці області, не буде будувати логістичні центри чи вкладати мільярди. Отже, мають бути точкові програми підтримки того бізнесу, що ще залишився: хто не їде, і хто не збирається їхати. Це податкові якісь програми, преференції для залучення бізнесу на територію.
До прикладу, Чернігівщина пропонує підприємцю оце, оце й оце. І підприємець, який працює й планує відкрити щось нове чи розширитися, буде розуміти: ага, податок на прибуток, умовно кажучи, Тернопільщина це 18%, а Ніжин, Чернігівська область це 10. Є з чого робити вибір.
Різні точкові преференції, залежно від місця здійснення діяльності, вони вже повинні бути. І саме це, буде впливати на той інвестиційний клімат, який є на територіях. До цього треба йти.
Бо, ну вибачте, коли стоїть питання, де відкрити підприємство: в Ніжині, чи в Тернополі, звісно, обиратимуть друге. Ну, а які преференції в Ніжині при його безпековому рівні у порівнянні з тим же умовним Тернополем? Немає ніяких. Чим виправдати ризики?
Звичайно, «долітає» всюди. В Україні абсолютно безпечних місць немає. Але є більш «червоні» за небезпекою, ті, де ворог дістає з різних видів зброї, де повітряна тривога це 24/7. Держава має засоби регулювання і стимулювання бізнесу. І вона каже бізнесу є ось такі преференції на цих територіях, розгляньте. Наприклад, у тому ж бронюванні працівників. Працюєш там, де «червона» лінія - маєш можливість забронювати 70% своїх працівників. Це вже своєрідна реклама території. І так з боку держави можна продумати й запропонувати бізнесу не одну позицію. Бізнес приймає ці ініціативи, а перший звітний період по надходженнях, по показниках, покаже, чи працюють вони (та, чи інша ініціатива). Не працює – змінюємо.
Ми ж не маємо досвіду, як жити в часи повномасштабної війни, що вже триває не один рік, як вести бізнес. Зараз ми маємо адаптуватися й реагувати гнучко й швидко. Війна не завтра, не через рік, не через два, вона не закінчиться. Ми повинні бути готові, мати план на десятиліття боротьби з ворогом. Це ж не новина для всіх. Адже ми з цим ворогом воюємо вже сотні років. Зараз війна в усіх її найжорстокіших проявах. Адаптуватися мають усі: держава, громадяни, бізнес. Навчитися не просто виживати, а діяти, відповідно до ситуації.
Робота ради підприємців, це ж не про те, щоб когось в якомусь бізнесі заохотити щось робити
Дивіться, не можна заохотити того, хто не хоче. Тобто, якщо підприємець, власник бізнесу, має бажання і бачить нішу, в якій йому цікаво працювати, він це зробить сам. Я ще не бачив ні одного проєкту, де б людину змусили бути бізнесменом і він при цьому був би успішним. Такого не буває. Механічно займатися бізнесом, як звичайною працею - не вийде. Це найманий працівник може приходити на роботу, виконувати завдання, отримувати зарплату і йти додому. З підприємцем такого не буває. Тобто, якщо в тебе немає, умовно кажучи, того драйву, коли тобі самому подобається твоя справа, бізнес не піде. Це такі закони природи та ведення будь-якої власної справи. Тому жодна там рада, асоціація чи ще щось, чи хтось, не зможе збудити бажання бути підприємцем. Так само і розказати про те, як класно бути підприємцем. Бо це не класно. А що в цьому класного? Ти маєш купу проблем постійно. Вони не закінчують ні на вихідні, ні на свята, ні на лікарняних… Шлях же нікому не цікавий. Всі ж дивляться і реагують виключно на твій результат О, щось там у того вийшло, а в того не вийшло. А шлях…це проблеми самого підприємця.
Та власне рада підприємців, вона ж не про те, щоб когось в чомусь заохотити щось робити. І в Положенні про раду прописано, що це консультативно-дорадчий орган при Ніжинській міській раді. Тобто у нас немає ніяких функцій когось до чогось змушувати, комусь щось нав'язувати. Ми можемо консультувати, ми можемо розглядати певні проблемні ситуації й шукати розв’язання, ми можемо запрошувати посадовців щось пояснити, про щось поінформувати. І ми можемо комунікувати: між собою; з владними інституціями. Комунікувати, щоб знайти спільні рішення. Сьогодні вже почала вибудовуватися певна вертикаль такої комунікації. Є Рада підприємців у громаді, сформувалася Регіональна рада підприємців Чернігівської області. Потихеньку починає відроджуватись Рада підприємців при Кабінеті міністрів України. Вже вибудовується певна вертикаль комунікації між підприємцями. І це дуже важливо. До речі, я не люблю розказувати про когось, хай кожен розказує про себе. Але оскільки ми при Ніжинській міській раді, то можу розказати як нам комунікується. Досить активно підтримує Раду підприємців секретар Ніжинської міської ради Юрій Хоменко. Він постійний учасник засідань і реагує на потреби та запити підприємців, він прислухається до наших пропозицій. На рівні міського голови Олександра Кодоли ми теж бачимо зацікавлення в діалозі, до речі.
«Мертва» й «паперова» наша міська Рада підприємців потихеньку змінює свій статус. І в цьому допомагає керівництво міста. У нас є Бізнес Хаб, який збирає та аналізує інформацію. Підприємці мають можливість звернутися та озвучити свою проблему. Там де треба комплексне рішення, вступає в дію Рада підприємців. Ситуативно наше завдання – озвучити певну проблему підприємництва на рівні, де є повноваження і можливості знайти їй розв’язання. Висловити своє бачення, думки, запропонувати шляхи вирішення. До прикладу стихійна торгівля, яка процвітає у нас там, де підприємці сплачують податки. Наша робота – підштовхнути до дії ті структури, в чиїх повноваженнях реагувати на порушення законодавства...
Повний матеріал надруковано в газеті "Вісті" 4 вересня 2025 року
