У нинішньому році Ніжинський театр імені Коцюбинського відзначає свій дев’яносто третій театральний сезон. Історія створення цього мистецького закладу досить незвична. Заснований театр був у жовтні 1933 року на базі аматорського театрального колективу Буриньського цукрового заводу, що на Сумщині. Творча діяльність колективу вже у якості професійного театру почалася з прем’єрного показом вистави «Украдене щастя» за п’єсою Івана Франка. Та вже за кілька років своєї активної творчої діяльності театр зайняв власну професійну нішу у культурному просторі соціалістичної Чернігівщини й переїхав до Ніжина, працюючи під назвами Першого робітничо-комуністичного театру Чернігівщини, Першого робітничо-колгоспного театру Чернігівщини, Чернігівського колгоспного театру імені М.М. Коцюбинського. Разом з тим, навіть отримавши високе звання українського драматичного, Ніжинський театр ще багато років поспіль залишався одним з небагатьох в Україні у статусі пересувного. І тільки у 2002 році отримав власне театральне приміщення.
Чому саме Ніжин став місцем «прописки» цього наразі вже титулованого театрального колективу? Можливо, тому, що саме з нашим провінційним містечком пов’язане зародження кращих традицій українського театрального мистецтва: відкриття театру при гімназії вищих наук князя Безбородька, активними учасниками якого були Микола Гоголь, Микола Прокопович, Костянтин Базелі, Микола Кукольник, брати Пащенки; створення славетною Марією Заньковецькою першого професійного народного театру; тривалий час у місті функціонувала державна драматична студія; до Другої Світової війни була у місті й власна театральна сцена – Ніжинський літній театр. Тож цілком закономірно, що саме цей творчий колектив став гідним продовжувачем славетних театральних традицій і одним із головних культурних осередків не тільки на Чернігівщині, в Україні, і навіть за її межами, залишаючись у твердій десятці кращих театральних колективів. А, втім, на сцені цього театру свою акторську майстерність представляли не тільки актори цього колективу. Багато років поспіль ніжинський театр збирав талановитих учасників Міжнародного театрального фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької та Міжнародного фестивалю малих театральних форм «Майстерія». І це була надзвичайна й неординарна подія у мистецькому житті міста, справжній безцінний подарунок для любителів та шанувальників театрального мистецтва. Адже за цей час зі своїми кращими виставами у Ніжині побувало понад сто провідних театральних колективів з шістнадцяти країн світу. А з якою радістю й натхненням вирушали у свої гастрольні поїздки самі ніжинці.
На жаль, з початком повномасштабного вторгнення фестивальна та гастрольна діяльність скоротилася до мінімуму. Власне, саме з цього й почалася наша розмова директором Ніжинського академічного українського драматичного театру імені М.М. Коцюбинського заслуженим працівником культури України Юрієм Муквичем.
— Юрію Миколайовичу, як працюється колективу в умовах повномасштабного вторгнення?
— Якщо відверто, то дуже важко. Здавалося, ось він, наш зірковий час: маємо визнання на державному та професійному рівні. З’явилося власне чудове приміщення, можемо приймати у себе провідні театральні колективи, займатися фестивальною роботою, є умови для організації гастрольної діяльності. У театрі зібралася плеяда надзвичайно талановитих людей, справжніх професіоналів, які знають і люблять свою роботу, виконують її на відмінно. У нас кращі з кращих акторська, хореографічна групи, прекрасні адміністративні й технічні працівники, які організовують показ вистав. Щосезону до війни наші актори виходили на сцену з дванадцятьма-п’ятнадцятьма прем’єрними показами, на яких завжди були аншлаги. Дуже тішилися з того, що після перегляду кожної вистави люди в залі не залишалися байдужими… На жаль, з початком повномасштабного ворожого вторгнення із багатьма творчими напрацюваннями та задумками довелося попрощатися або ж принаймні відкласти їх на невизначений термін, до перемоги.
Наразі дванадцять наших працівників змінили театральні підмостки на фронтовий бліндаж. На жаль, ця кровожерлива, ненависна війна вже забрала життя одного нашого колеги – до лав Небесного Воїнства світлим Янголом приєднався Олексій Галаган, машиніст сцени. Це невимовна втрата і для колективу, і для рідних та близьких цієї світлої, прекрасної людини. Через некомплект акторського складу практично удвічі скоротилася кількість прем’єр, тож зараз у репертуарі театру замість сорока можемо показати не більше двадцяти «живих» вистав і театралізованх концертів. Практично не виїжджаємо в гастрольні тури. Вибивають із колії постійні повітряні тривоги, через які доводиться призупиняти вистави. Але ми не здаємося. Попри важкі для усієї нашої країни часи ми знаходимо можливості працювати далі і прославляти наше театральне мистецтво. Радіємо кожному виходу на сцену з кожною черговою прем’єрною виставою.
— Багато чудових відгуків чула про вашу останню прем’єру – рок-оперу «Наталка-Полтавка» у постановці народної артистки України Алли Соколенко…
— Справді. Саме тому я не можу сказати, що зараз ми відпочиваємо. Навпаки, працюємо досить активно. Колектив у нас дякувати Богу не просто талановитий, творчий, а й злагоджений, динамічний, сучасний, готовий до будь-яких, у тому числі й сценічних експериментів, з розумінням важливості того, чим ми займаємося. Й рок-опера «Наталка-Полтавка» є ще одним вагомим тому підтвердженням. Ще при театрі постійно працює театральна студія по підготовці молодих акторів для нашого театру. Наразі більше сорока відсотків акторського складу театру – випускники цієї студії.
— Яким виставам віддаєте перевагу у цей складний час?
— У репертуарі театру завжди були вистави на різноманітну тематику – драматичні, дитячі, комедійні. Є вистави на історичну тематику й такі , що змушують замислитися над долею країни, над своєю долею, над людськими чеснотами, а є вже і про нинішню війну. Хотілося б своїм акторським талантом виховувати глядача. Погано, коли люди сприймають нашу працю, як розвагу для себе. Приємно якщо наші вистави збуджують розум, викликають емоції й роздуми, змушуючи замислитися над минулим і сучасністю, над стосунками між людьми, над тим, що відбувається не тільки на театральній сцені, а й поза стінами театру, сприяють інтелектуальному розвитку й відродженню української ідентифікації… Ось у нас перед початком вистави замість привітання обов’язково звучить «Слава Україні!», і це не просто слова – у них ми намагаємося закладати особливий, глибинний зміст. І, знаєте, як приємно, коли на весь глядацький зал чуємо у відповідь: «Героям слава!»…
— Юрію Миколайовичу, про що я ще не встигла Вас запитати?
— Знаєте, мені б дуже хотілося розказати про людей, завдяки допомозі й підтримці яких ми продовжуємо дарувати свою акторську майстерність нашим глядачам. Ось, скажімо, зараз дуже часто відбуваються перебої зі світлом, а наші вистави від цього не страждають, бо маємо аж два потужних генераторів від Чернігівської обласної військової адміністрації та департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОВА. І, дякуючи їм ми повністю забезпечені пальним для роботи генераторів. Свого часу ще в якості народного депутата міський голова Олександр Кодола «пробив» нам автобус для гастрольних поїздок– і зараз ми можемо хоч і не так часто, як того хотілося, але ж виступати за межами свого театру. З вдячністю хочу згадати про членів нашої Попечительської ради. Такі ради залишилися в Україні тільки при чотирьох театрах і наш – у їх числі. Дуже вони допомогли нам із технічним забезпеченням у ході постановки нової рок-опери «Наталка-Полтавка», та вже протягом десяти років допомагають із матеріально-технічним забезпеченням колективу, запрошенню режисерів та художників з інших театрів. Іноді достатньо тільки озвучити якусь важку, непідйомну для театру проблему, і вони вже шукають можливість, аби допомогти нам її вирішити. За це особлива подяка голові Ради – Юрію Юрійовичу Хоменку та усім членам ради. У ці складні часи це дуже важливо…
— Юрію Миколайовичу, що б Ви побажали колективу й всій театральній спільноті з нагоди Міжнародного дня театру?
— Усіх своїх колег та ветеранів театральної сцени найщиріше вітаю зі святом. Зичу міцного здоров’я і достойного пошанівку, нових чудових вистав, цікавих ролей, нових ідей та яскравих емоцій, а найголовніше – нашої перемоги, та щоби усі наші хлопці і дівчата повернулися живими. А нашим шановним глядачам зичу, щоб кожен похід у театр завжди дарував їм масу приємних вражень від побаченого. Нехай театральна творчість надихає усіх нас і наповнює світлою любов’ю та позитивними емоціями. Щиро вдячний нашим Силам Оборони України за можливість жити і працювати. Слава Україні !
Записала Катерина Михайленко.
