У повсякденній метушні ми, зазвичай, не звертаємо уваги на рекламні вивіски. Тільки іноді кинемо оком, щоб знайти потрібну нам установу, або крамницю. Проте, зауважимо, реклама має значення і сенс, вона надає міській вулиці певного вигляду, колориту – може прикрасити, спотворити, а може й розсмішити.
Буремні часи переживала реклама у 1920-х роках, коли на її зміст та форму корінним чином вплинув процес українізації, який тривав до кінця 20-х років. Вивіски масово переводилися на українську мову. На вулицях міста можна було побачити не тільки рекламу приватного бізнесу (в часи НЕПу була знову дозволена приватна торгівля), популярними також ставали вивіски державних кооперацій, трестів та банків. Активно використовувалися модерністські та конструктивістські шрифти, розроблені українськими художниками-графіками Василем Кричевським та Георгієм Нарбутом.
Проте, ще зустрічалися рекламні вивіски які викликали подив, сміх або двояке трактування. Наприклад, у вікні «модерного» фотоательє красувалося: «ДЕННІ ТА НІЧНІ ЗДНІМАННЯ». Що тут «зднімають» – піджак, пальто чи гаманець? Подекуди на вивісках можна було побачити занадто фривольний переклад на українську. Магазин з продажу меблів ось такою рекламою намагався привернути увагу покупців до свої новинок: «ЕТІЖОРКА У СТИЛІ МАДЬОРН». Іноді відсутність розділових знаків в рекламі зовсім спотворювали її зміст: «ЩОДЕННО СВІЖЕ М’ЯСО, ЗЕЛЕНЬ, ФРУКТИ ТА МІЗКИ БАРАНОВА». Розважливих підприємців переходити на українську мову при виготовленні реклами свого бізнесу змушувала економія коштів, бо у слові «П-А-Р-И-К-М-А-Х-Е-Р-С-К-А-Я» 14 літер, а у слові «Г-О-Л-Я-Р-Н-Я» лише 7!
Тому, щоб якось виправити стан справ, створювалися спеціальні комісії, призначалися інспектори, які перевіряли правильність написів на фасадах, парканах, рекламних щитах. Влітку 1928 р. при Ніжинському окружній інспектурі народної освіти було створено спеціальне контрольне бюро у складі викладачів НІНО В. Фесенко, Є. Рихлика та Л. Іванухи з метою перевірки та видачі дозволу на встановлення вивісок, друку бланків, виготовлення печаток, які часто виготовлялись «неприпустимо неправильною українською мовою». Перевірка правильності тексту проводилась за відповідну плату від установи-замовника. Тариф оплати був наступний: за перевірку вивіски, бланку, штампа – 50 копійок; за перевірку плакату, афіші – 1 карбованець; за перевірку оголошення – 2 карбованці. За ігнорування української мови або помилки власників рекламних вивісок могли оштрафувати.
Старі вивіски та рекламні оголошення сьогодні викликають усмішку, проте за ними прихована справжня історія міста – його крамниць, ремесел, звичок і повсякденних турбот. Минуло сто років, а реклама й досі не втратила свого головного таланту – переконувати нас, що життя без чергової покупки було б значно складнішим.
Маю сподівання, що публікація буде цікавою, пізнавальною і з приємною усмішкою, яку викликає історія вуличної реклами, побачена крізь призму часу.
Наталія ДМИТРЕНКО, к. і. н., заступниця директора з наукової роботи Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського
