Олександр Георгійович Якимченко народився у м.Ніжині Черігівської губернії 9 квітня 1878р. Його батько був українцем, місцевим міщанином. Мати – француженка-бретонка, яку нелегка праця гувернантки завела в Україну. Вона навчала місцевих дівчаток французької мови та музиці (грі на фортепіано). Про неї згадується у записах училища Ніжинського жіночого монастиря за 1876 рік: «Обучением музыки занималась…с 1869г. по настоящее время Якимович».
О.Якимченко. Автопортрет.1916 р..
За родинними переказами, які зберегла донька художника - Людмила Олександрівна Якимченко, батько дуже пишався своїм україно-французьким корінням, завжди пам’ятав місто свого народження. І, хоч, Людмила Олександрівна втратила батька дуже рано, у п’ятирічному віці, та дитяча пам'ять закарбувала , що її родина походить із славетного українського міста Ніжина.
Художню освіту Олександр Якимченко отримав у Московському Строганівському училищі. З 1900р., як один з найкращих випускників, отримав право на закордонне стажування. Навчався у Парижі у відомих на той час художників Жірардо і Пріне, водночас відвідуючи студію загальновизнаного майстра графіки – Олени Кругликової. Саме у цій студії Якимченко опанував техніки гравюри сухою голкою, офорту, ліногравюри. А ще у Кругликової він познайомився та потоваришував із земляком-киянином - художником та поетом Максиміліаном Волошиним й молодими художниками з об’єднання «Мир искусств»(1903р.). Разом з ними виставляє свої картини на Марсовому полі.
Повернувшись у 1905р. до Москви, Якимченко багато працює, приймає участь у виставках московських модерністів. Чисті дзвінки кольори його робіт, точність і краса тону, філігранний малюнок, дивовижно пластична графіка, віртуозне володіння техніками офорту, ліногравюри не залишили байдужими ні мистецтвознавців, ні широкого загалу любителів живопису. Чарували суворі морські пейзажі півночі Франції – Бретані, оповиті ніжним смутком. Вабили затишні, з легким присмаком ностальгії, подвір’я старого Замоскворіччя, занедбані підмосковні садиби, милі серцю неяскраві краєвиди. Поруч чіткі ритми графіки. Мелодійна гармонія мережива старовинного міста і, - на противагу, - дисонанс гострих кутів міста ХХ ст.: - нервове чергування ламаних, темних і світлих ліній, які вибудовують химерні хиткі об’єми, випромінюють тривожну напругу, відчуженість, агресивну ворожість до самотньої «маленької людини». Не дивно, що свого часу ці роботи займали гідне місце на виставках митців об’єднання «Мир искусств», різноманітних об’єднань московських художників-модерністів поруч з роботами О.Бенуа, М.Добужинського, К.Сомова, О.Лансере, В.Борисова-Мусатова та ін. .
З 1910 року Олександр Якимченко співпрацює з книжковим видавництвом І.Кнебеля, створює для нього малюнки шрифтів, оформлення книг. Найбільшою популярністю користувалися дві дитячі книжки з малюнками О.Якимченка – казки «Кочеток и курочка» та «Никита Кожемяка». Остання з них - книга про подвиги билинного киянина-богатиря, на веселкових сторінках якої оживав стародавній Київ, була відзначена на Міжнародній виставці друкарської справи та графіки у Ляйпцігу.
З 1912 по 1919рр. О.Якимченко багато подорожує містами Бельгії та Франції. З’являються нові цикли творів. Патріархальна краса Бретані, готична архітектура Брюгге та Генту передані майстром дивовижними й таємничими. Олександр Якимченко демонструє ці роботи на виставках у Москві, Санкт-Петербурзі, Пермі, на першій російській художній виставці у Берліні (1922 р.), на XIV міжнародній виставці мистецтв у Венеції (1924 р.) на міжнародній виставці художньо-декоративного мистецтва у Парижі (1925 р.). Всього з 1918-го по 1929 рік роботи О.Якимченко демонструвалися на 21 виставці.
На початку 20-х років Якимченко з молодою дружиною повертається до Москви, тут у них народжується донечка Людмила. У ці роки голоду та розрухи він береться за любу роботу - розписує агітаційні потяги, декорує революційні свята, створює театральні декорації. Останні роки життя, з 1922 по 1929рр., О.Якимченко працював на підприємстві «Гознак» - Управлінні по виробництву державних знаків (Державному Об’єднанні Знаків). В 1923-1924рр. О.Г.Якимченко брав участь у створенні Герба СРСР.
Процес гравірування однієї грошової віньєтки і зараз займає близько трьох місяців. На метал наноситься надскладний малюнок з тисяч тонких ліній, крапок, штрихів. Один невірний порух рукою, і робота змарнована, треба починати все з початку. Роки нескінченного знецінювання грошових одиниць, їх часта зміна, і, як наслідок, майже безперервна виснажлива робота по гравіруванню металевих (свинцевих, мідних, сталевих) матриць, робота з кислотними травними розчинами. Величезне фізичне навантаження посилювалося нервовим напруженням атмосфери суворої таємничості, з огляду на фальсифікації та економічні диверсії. Все це заразом значно вкоротило віку художнику.
Творчий доробок талановитого майстра довгий час лишався невідомим. Повинні у тому рання смерть художника на п’ятдесят першому році життя (1929р.) та втрата під час евакуації з Москви (1942р.) більшості картин і сімейного архіву. На сьогодні у пресі з’явився цілий ряд схвальних публікацій, монографії, дисертації, присвячених творчості забутого майстра. Роботи Олександра Якимченка поповнили колекцію Третьяковської картинної галереї.
ЯКИМЧЕНКО О.Г. ПОБАЧЕННЯ.
Донька художника - Людмила Олександрівна зберегла батьківську поважну любов до Ніжина. Вона радо відгукнулася на прохання Ніжинського краєзнавчого музею і подарувала місту багато батькових робіт: живопису, малюнків, графіки. Нині вони прикрашають експозицію художнього відділу музею.
Лілія Руденко,
завідувачка відділу « Поштова станція»
Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського
