Інжир, лимони, авокадо, фініки, оливки, лавровий лист, банани і багато-багато іншого... Все це росте не десь у тропіках чи субтропіках, а в нас на Чернігівщині – всього у кількох кілометрах від Ніжина.
Банан літує надворі
Більшість екзотів росте в оранжереї, втім, ентузіаст і натураліст Василь Река разом із однодумцем та партнером Віталієм Киселем займаються не просто вирощуванням, а збереженням традиційних сортів екзотів, їх адаптацією до наших умов. Вони довели, що той самий теплолюбний інжир може рости та плодоносити навіть на Півночі України. Тож рослинний світ природолюбів не обмежується однією лише оранжереєю – на п’яти сотках присадибної ділянки Василь Река вирощує понад тридцять видів кущів і плодових дерев, врожайності яких позаздрять багато селекційних станцій.
Рослини і метал
Моє знайомство з Василем Рекою починається з розмови про рослини. Вони для нього – живі істоти, з якими можна не просто спілкуватись, а й навіть домовитись.
Розповідаючи про один із видів екзотів, Василь так і каже: «З ними можна домовитись, щоб і морозу не боялись». Рослини для цього чоловіка – цілий Всесвіт.
Посеред плантації іван-чаю
«Я виріс із рослинами, я цим живу, – говорить Василь Река. – Мені цікаво, як вони ростуть, як розвиваються, і я розвиваюсь разом із ними. Рослина для мене – це перш за все стабілізатор».
«От подивись, яка шовковиця, – бере до рук чорну крупну ягоду Василь. – Це фантастика!».
Василь та Віталій збирають колекції шовковиць з усього світу – ранні, середні, пізні.
«Ось, наприклад, цей сорт – Шеллі – вже 20-го травня плодоносить, і ягоди можна їсти аж до кінця липня. Цьому дереву вже вісім років, із нього ми беремо близько 300 кілограмів шовковиці», – з неприхованою гордістю хвалиться чоловік.
Достигає ожина
Колись, не пам’ятає вже й коли, Василь Река прибудував біля дому гараж, а поруч із ним вирішив зробити теплицю. Каже, щоб гроші не пропадали. Рослини як захоплення прийшли до нього дещо пізніше, бо ж найперше хобі – це метал.
«Я взагалі люблю залізо, конструюю всілякі речі, – пояснює він. – З останнього – модуль, який має універсальне застосування. Він може виконувати функції комбайна, трактора, маніпулятора, самоскида, оприскувача, навантажувача тощо… Мій модуль повноприводний, а запчастини до нього йдуть стандартні – можна сказати, що з металобрухту, який є всюди».
Поруч із великим модулем – менший. На ньому стоїть мотор із 125-кубової «Дельти». Диво-трактор так само універсальний, як і його більший «брат», здатний виконувати різноманітні роботи. Різниця тільки в дуже економному моторі. У наш час – саме те, що треба!
«Залізом займаюсь для душі, – каже Василь. – Якщо знаходяться покупці, то продаю. Хоча гроші для мене – не головне, вони мені фактично не потрібні, у мене є все, що мені треба».
Василь Река додає: «Рослини і метал – це не робота, я відпочиваю біля них».
Чотири види інжиру
А й справді, як не відпочивати біля таких чудових екзотів? Про кожен із них Василь може розповідати годинами.
«Ви куштували колись інжир у сирому вигляді?», – запитує народний селекціонер.
Зріє другий врожай інжиру
«Ні», – відповідаю.
«А я, коли жив у Ялті, дуже його полюбив, – говорить Василь Река. – Щоправда, той, що там росте і той, що продають в магазинах, має приторний солодкий смак, його багато не з’їси, а от наш – навпаки, можна їсти і їсти».
В оранжереї у садівників росте чотири види інжиру. Найпоширеніший – «Туркіш барун». Сорт «Colommaro bianco» – такий за розмірами, який продають у магазинах. Інжир спокійно може рости надворі, треба тільки закопувати його в яму. Але найкращий варіант – все-таки у приміщенні.
«Ось цьому, – показує на півтораметровий саджанець Василь, – вже два роки. – З першого року плодоносить. Простий у догляді, як бур’ян, зате за рік дає три врожаї. Перший врожай ми вже мали на Паску».
Розмножують рослину пагонами, вегетативно.
«Присипаємо стебло, воно пускає коріння, і однорічка одразу дає приріст, – показує на зав’язь. – Це я весною відсадив, а він вже з плодами. Важливо те, що коли людина приїжджає по саджанці, то вона бачить, що це не дичка, а рослина, яка плодоносить».
Повна оранжерея екзотів
Поруч із сортами інжиру росте невелике за розмірами оливкове дерево. Воно ще не давало плодів, а от лимони у Василя Реки ростуть такі, що позаздрять в сонячній Іспанії.
«Найбільший плід був вагою 1,125 грамів, – хвалиться власник оранжереї. – Дві склянки соку видавив».
Народний селекціонер пояснює, що хоча лимони і хатня рослина, але здатні витримувати мінусові температури. Щоб отримати дерево, яке плодоноситиме, треба до дички прищепити прищепу з готової культури. Справа ця непроста і прирівнюється до роботи хірурга.
А ось у горщику росте авокадо, поруч – гранат. Він також ще не плодоносив, але вже має зав’язь, тож хлопці сподіваються, що невдовзі поласують власними плодами.
Всі сорти, які в себе вирощують Василь Река та Віталій Кисіль, є традиційними. Чоловіки є учасниками європейської виставки збереження старих сортів плодових дерев.
«Сучасні сорти – це одне діло, а той, хто зрозумів життя і хоче жити, а не поспішає кудись, то розуміє, що треба брати те, що сотнями років росте і виживає без допомоги людини», – так пояснює перевагу старих сортів селекціонер.
Аби адаптувати їх до наших умов та зробити більш стійкими, важливо кидати рослини у стресові умови.
Наприклад, зізіфус (китайські фініки) можуть рости у відкритому ґрунті і не бояться морозів.
«Ось цьому дереву вже чотири роки, три з яких він плодоносить, – показує рукою на кущ, всіяний невеликою зав’яззю. – Тут їх до трьохсот штук на одному кущі. З куща виходить кіло-півтора ягід, – продовжує Василь. – Зізіфус цвіте пізно, в середині літа, а наприкінці вересня маємо вже готову ягоду. Для балкона ця рослина – просто супер, до того ж красиво виглядатиме».
Не менш ефектно і практично виглядатиме у квартирі й інжир. Він плодоносить впродовж 15-ти років.
«Якщо вирощувати вдома, то багато плодів не буде, але покуштувати вистачить, бо для того, щоб повноцінно плодоносити, йому потрібен простір, – пояснює чоловік. – У мене знайомий з Кременчука отримує чотири відра плодів з одного куща інжиру. Цього вже цілком вистачає на сім’ю і на гостей».
Надврожаї на бідних пісках
Окрім екзотичних рослин, Василь та Віталій вирощують на п’яти сотках понад три десятки інших видів. Усі – на бідних пісках. Зате які тільки врожаї дають!
«З кількох соток маю до однієї тонни кавунів, – хвалиться Василь Река. – Найбільший був вагою 12,5 кілограма».
Королева серед малини – сорт «Зева». Це – товарна малина, яка добре транспортується і найкраще підходить для заморозки. Є й інші сорти, всі – різних періодів стиглості.
Особливо корисна ягода – ірга, щось середнє між чорницею та смородиною.
«По корисних властивостях – фантастика. Емаль на зубах понаростає, – сміється Василь. – Але якщо поверхнево, то її колір дає калоїди, які необхідні, щоб міжклітинна рідина не просідала».
Поміж іргою та малинником росте актинідія. Її – чотири сорти. Витримує мінус 30!
«Їй треба запилювач, у нас це сорт «Дон Жуан», – пояснює селекціонер. – Ось ця плодоносить вже п’ятий рік. Вона плететься як виноград і має незрівнянний смак. Всі, хто пробував актинідію, ті виноград не вирощують».
Розмножує рослину Василь Река вегетативно, прикопуючи стебла. Усе, що росте на п’яти сотках піску, дає суперврожаї.
«У чому секрет?» – запитую у власника плантації.
«Все просто – ніякої хімії! Ми тут нічого не обробляємо. Все, що видає корова, розбовтуй з водою, поливай – і це найкраще добриво. Ну, і, звісно, полив», – відповідає Василь Река.
Та найважливіше, мабуть, це – дійсно енергетика. Адже рослини відчувають, що про них турбуються, і тому віддають все сповна.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
