Героїні цього матеріалу учасники ВСУ - Вчительські Сили України. Це ще одна незламна армія, яка плекає найцінніше - майбутнє незалежної, вільної України - наших дітей!
Алєксєєнко Наталія Василівна, учитель української мови та літератури Ніжинської гімназії №17.
Чесно кажучи, день 24 лютого був зітканий із величезної кількості запитань. Але найбільше мене турбувало те, як почуваються зараз діти, а особливо ті, які живуть у мікрорайоні, де розташована наша гімназія. Школа для учнів на певний час стала прихистком від обстрілів, бо підвал будівлі перетворився на укриття, в якому доводилося перебувати багато часу. З перших днів вторгнення я усвідомила, що діти потребують спілкування: їхні емоції, тривоги потребували "виходу". Дуже добре, що була можливість спілкуватися онлайн у групі нашого класу. Кожен ранок починався привітанням і питанням: "Я ви?" І майже всі говорили:"Як же ми хочемо ходити до школи". Сподівалися, але не дуже вірили, що у вересні зможуть сісти за парти, бо щодня бачили нашу "поранену" гімназію, розуміли, як багато треба зробити, щоб відремонтувати будівлю. Тепер, повернувшись до звичного очного формату навчання, часто згадують про те, що довелося пережити їм і школі, і, звичайно ж, мріють про переможне завершення війни.
Таранько Ліна Петрівна, учителька Ніжинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 15. Стаж роботи: 22 роки.
Пам’ятаю першу онлайн-зустріч зі своїми школярами після зловісного 24 лютого: довірливі дитячі оченята, розгублені погляди, невизначеність… Я з трепетом у душі боялася сказати зайве слово, щоб не зачепити за живе. Тут головне – не сфальшивити, адже діти одразу відчувають нещирість. Нарешті промовляю: «Діти, усе буде добре! Перемога вже близько», - а далі щирі сльози розчулення, вдячності… довірливий погляд… кількасекундна тиша. Оговтуємось, приходимо до тями й починаємо працювати, адже розуміємо, що в кожного свій фронт і всі маємо виконувати свою роботу сумлінно.
В умовах жахливої війни і дорослі, й діти гостріше усвідомлюють важливість життєвих цінностей, змінюють пріоритети, починають більше цінувати справжність. Разом із учнями, опановуючи складні науки, постійно підтримуємо одне одного. Ці зустрічі перед екраном стали для нас розрадою, «віконцем» добра, щирості, розуміння.
Пережити ці складні часи мені допомагає ще й кропітка робота з обдарованою, творчою, наполегливою, талановитою дівчинкою, ученицею 9-А класу нашої школи Володимирою Гавриш. Дуже вдячна їй за щирість, оптимізм, позитивну енергетику, яких так бракує в житті, особливо зараз. Після повномасштабного вторгнення ми продовжили працювати, брали участь у конкурсах, олімпіадах різних рівнів, і ось – омріяний результат: І місце в підсумковому етапі ХХІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика.
Переконана, що найбільше щастя вчителя – це досягнення його учнів. Бажаю всім нам бути по-справжньому щасливими під мирним небом України!
Бурльова Марина Сергіївна, учитель української мови, спеціаліст ІІ категорії, класний керівник випускників історичного класу Ніжинського ліцею Ніжинської міської ради при НДУ імені Миколи Гоголя.
24 лютого розділило життя на "До" та "Після". Звуки вибухів та слово "війна" повністю перевернули свідомість й вплинули на всіх. На жаль, торкнулося це й наших ліцеїстів. Кажуть, що все, що відбувається в житті, ніколи не є випадковим, а закономірним. Мабуть, це так. Уже тепер мої випускники, а тоді ще учні історичного класу Ніжинського ліцею Ніжинської міської ради при НДУ ім. М. Гоголя стали одними з тих, хто найбільше відчули й пережили всі жахіття війни, адже більшість із дітей проживали в тих районах міста, які зазнали ударів з боку країни-агресора. Будучи істориками, вони стали першими свідками, справді, історичних подій, першими зафіксувавши їх на папері й створивши перші "Хроніки війни" очима учнів. Для них ця рубрика, яка постійно діяла й поповнювалася новими роботами на сайті ліцею, стала не просто джерелом історії, яку вони фіксували, а й джерелом, яке заспокоювало, надихало, мотивувало жити далі. Відтворюючи свої почуття на папері, діти виражали біль, страх, жаль, але завжди впевненість у тому, що все обов'язково буде добре. З вірою в серці так і сталося. Зустрівшись сонячного теплого літнього дня на подвір'ї ліцею для отримання свідоцтва про здобуття повної загальної середньої освіти, на очах ліцеїстів бриніли сльози щастя й радості, що ми це здолали. Ми стали сильнішими, стали цінувати кожну мить.
Відпускаючи їх у доросле життя, я була спокійна, бо знала, що з вірою в серці, відданістю Батьківщині, підтримці один одного вони обов'язково досягнуть того, чого прагнуть, у мирній, незалежній державі!
Вчитель початкових класів, заступник директора Ніжинської гімназії №3 Ікальчик Антоніна.
Війна в Україні стала стресом для всіх учасників освітнього процесу. Однією з головних потреб дітей шкільного віку є повсякденна психологічна допомога та емоційна підтримка від батьків та вчителів. Першою психологічною допомогою є загальнолюдська підтримка та практична допомога ближнім, зокрема дітям, які відчувають емоційне напруження, підвищену тривожність та страждання. Таку допомогу в Ніжинській гімназії №3 надають вчителі, впроваджуючи на уроках «психологічні хвилинки». Ці форми роботи допомагають здобувачам освіти впоратися зі стресом та його наслідками, емоційно налаштуватися на урок, на плідну роботу.
З метою стабілізації психоемоційного стану гімназистів та їх налаштування на освітню діяльність, практичний психолог Олена Гармаш знайомить дітей із дихальними техніками для зняття стресу та панічних атак "Кульбабка", "Свічка", "Дихання по квадрату"; техніки на заземлення та заспокоєння "Обійми метелика", "5,4,3,2,1" та ін. Діти із задоволенням виконують психогімнастичні вправи, відеовправи на зняття психоемоційного та м’язового напруження, стресу, тривоги.
Таким чином створюється сприятлива атмосфера, відновлюється почуття безпеки та психоемоційного комфорту, зміцнюється ментальне здоров’я під час перебування у закладі під час змішаного навчання. Як сказав сьогодні Дворник Іван, здобувач освіти 9 класу: "Мені комфортно працювати в школі і мати можливість навчатися дистанційно. Але скоріше б закінчилася війна, і ми навчалися в гімназії!"
Юлія Володимирівна Петрик, вчитель початкових класів ніжинської гімназії №10
Ми навчилися вчитися та вчити онлайн. Завдяки цьому, зв'язок з дітьми тримався, але того контакту, на жаль, який має вчитель за партами навчального закладу – не було...
У цьому році набрала першачків. Минулого - випустила клас: 28 дітей. До навчання підходили сумлінно і діти, і батьки. Було нелегко... Але навчальний рік завершили. Випускний - зустріч щемна, душевна. Прощалися з початковою школою онлайн. Наплакалися, на жаль, не могли обійнятися, поділитися емоціями. З тими учнями, які виїхали за кордон (Польща, Німеччина), завдяки мережі Інтернет, тримали й тримаємо зв'язок. Діти діляться емоціями, сумують за рідним Ніжином, школою. А батьки говорять, що наші діти мають знання на рівень сьомого класу. А початкова освіта за кордоном – на рівні погратись, тобто загально розвивальна. Чую слова вдячності. Я, чесно кажучи, не очікувала аж такої реакції. Вразив мій теперішній перший клас. Прийшли маленькі дітки, я їх зву - курчатка. Наші перші освітянські дні були налаштовані, у першу чергу, на безпеку: вчилися ходити по школі, вчилися спускатися в укриття. Коли почули перший раз сирену в шкільних стінах, відразу промайнула думка - діти злякаються. Ні… навпаки. Вони були активні й знали куди ідуть. Вигукнули: "Ми йдемо у бомбосховище!!!" А коли була розмова про війну, малеча розповіла хто на нас напав! Тільки уявіть, це ще дітвора, якій потрібно казки розповідати, в ігри грати, вже у своєму лексиконі та свідомості вкарбувала жахи сьогодення! Вони знають хто такі наші військові, наші ЗСУ… та чекають Перемоги!
Учитель (ІІ категорії) початкових класів (1 класу) Ніжинської гімназії №6 Колесник Любов Іванівна.
Із початком повномасштабного вторгнення росії на святу Українську землю постали й нові виклики перед педагогами, батьками та дітьми. Усі школи міста від початку вторгнення були переведені на дистанційну форму здобуття освіти. Деякі з них 1 вересня відновили очний процес навчання.
У Ніжинській гімназії №6 немає укриття, тому вчителі та батьки розуміли, що організація освітнього процесу буде здійснюватися за дистанційною формою. Батьки майбутніх першокласників дещо хвилювалися але разом з тим сміливо йшли назустріч новому для них формату здобуття знань. Щоб підтримати батьків та діток наша гімназія організувала дистанційні підготовчі заняття. Для полегшення адаптації два рази в тиждень я разом із психологом спілкувалася з дітьми в онлайн форматі. Під час занять ми знайомилися один з одним ближче, вивчали віршики, проводили жваві руханки, говорили про тварин, ознайомлювалися із правилами поводження у разі повітряної тривоги та інші. Також, діти і батьки із великим задоволення відреагували на пропозицію записати відео та намалювати малюнки у знак подяки нашим захисникам, адже мрія у нас одна на всіх — перемога. Зараз ми всі працюємо злагоджено, щоб наші першокласники здобули необхідні знання та вдосконалювали вже набуті вміння та навички заради світлого майбутнього України. Віримо в те, що зовсім скоро ми зустрінемося за партами в стінах рідної школи!
