Ця річниця – досить рідкісна подія, яка свідчить про міцність сімейних уз, що за такий час стали твердими, як залізо. Кажуть, пару, яка прожила разом 65 років, уже неможливо розлучити.
…Новорічна ніч з 1956 на 1957 рік. В одному з ніжинських будинків зібралася міська юнь. Під бій курантів кожен загадував своє… В цей момент зійшлися погляди – сімнадцятирічної Варвари та двадцятиоднорічного Івана. Коли розпочалися танці, хлопець наважився запросити дівчину на вальс. І ось вже більше ніж півстоліття вальсують по життю разом Іван Данилович та Варвара Сидорівна Лемешки. 24 січня 2023 року вони відсвяткували залізне весілля. Усі ці роки Варвара та Іван прожили разом і ніколи не розлучались та не шукали заміни один одному. Відзначити залізне весілля вирішили урочисто, разом із дітьми, онуками та близькими друзями. Як і колись вальс та поцілунки…
Майбутні чоловік і дружина народилися в 40 -х роках минулого століття. Варвара Сидорівна родом з села Шатура. Із багатодітної родини, у якій було одинадцять дітей. Після війни родина переїжджає до Ніжина, звідки був голова сімейства.
Закінчивши восьмирічку, чотирнадцятирічною Варвара нелегально влаштовується на швейну фабрику «8 Березня». Вона тишком допомагала вишивати сестрі Марії, яка там працювала, а зароблене дівчата несли в одну хату. В 16 років Варвара вже працювала на фабриці офіційно.
Дитинство ж Івана Даниловича захмарено жахіттями війни. Його батько загинув у перші роки на фронті. Коли німці вступали в його рідне село Радомку, що на Семенівщині, під час обстрілів матір загинула, а маленького Івана тяжко поранили: військовому лікарю вдалося врятувати руку хлопчика. А далі доля сироти – хлопець потрапляє до будинкуінтернату. В паспорті запис – 37 рік народження, 15 грудня, с. Комарівка. Після на хлопця чекала ніжинська артіль «9 травня». Тут він і працював, і навчався, потім вступив до Ніжинського державного інституту , згодом перевівся до Київського, по закінченні якого отримав фах вчителя математики.
Повертаємось в минуле…
Коли молодята познайомилися, ще рік зустрічалися. Іван кожного дня проводжав Варвару з роботи до хвіртки, а коли дізналася матір про жениха, почала тужити: «Варваро, він же бідний». Варвара Сидорівна пригадує: «А до мене залицявся хлопець із заможної сім’ї, але я говорила, що Івана кохаю і не на кого не проміняю. 24 січня 1958го ми розписалися. Весілля у нас не було. Не було ні фати, ні білосніжного плаття. На саночках Іван перевіз моє придане до себе в кімнатку при артілі. З приданого вузлик з одягом та подушка».
Звичайно, казки про кохання закінчуються весіллям та перетворюються на реальність, точніше побут. Але зберегти справжні почуття можливо.
У жовтні 1958 р. у молодого подружжя народився первісток Володимир (нині вже покійний), згодом родина Лемешків поповнилась ще одним синочком, якого нарекли Геннадій.
Іван Данилович та Варвара Сидорівна жили дружно, трудилися, отримали квартиру. Голова сімейства працював на Ніжинському заводі продтоварів, спочатку робочим, а згодом – майстром халвичного цеху. Варвара Сидорівна, коли зір почав гіршати, перейшла з швейної фабрики на завод продтоварів, але вишивання не полишала. Її прекрасні рушники хрестиком прикрашають не одне ніжинське помешкання. Варвара Сидорівна веде активний спосіб життя, член ради міської організації ветеранів України, голова первинної ветеранської організації «Продтовари», має чудовий голос, тривалий час була старостою хору ветеранів, що при Будинку культури, нині активна його учасниця.
Ось так разом, рука в руку, і вдалося сім’ї пройти довгий шлях сімейного життя, загартувавши свої стосунки, як найміцніший метал. Особливого секрету, вважають Лемешки, у цьому немає, лишень любити та пронести це почуття крізь роки. «Слава Богу, що дав нам здоров’я прожити стільки років разом. Жили просто, виховували дітей, а поміж роботою намагалися завжди бути згуртованими», - додає Варвара Сидорівна. Нині ж поважна родина тішиться онуком та правнучатами.
............................................................................................................................................................................
З нагоди родинного свята, вітають дорогих серцю людей з весільним ювілеєм рідні: син Геннадій та його дружина Валентина, внук Діма та його дружина Таня, правнуки Вітя та Ваня!
У цей прекрасний день з почуттям глибокої вдячності за добро, любов, підтримку і допомогу прийміть наші найщиріші вітання та побажання довгих років життя, міцного здоров’я, багато радості і щастя. Минуло 65 років з початку вашого подружнього життя. Є що згадати, є про що розповісти. Сьогодні вас оточують діти, внуки, правнуки, які вас дуже сильно люблять і поважають! Ми бажаємо вам і надалі щасливих сімейних років. Живіть у здоров’ї, злагоді, любові.
