Алла Авер’янова закінчила Ніжинський університет імені Миколи Гоголя, отримала педагогічну освіту і ввесь час мріяла створити приватний дитячий садок. «Не знаю чому, але така ідея мене супроводжує протягом всього свідомого життя. Через те й обрала навчання в педінституті. Я люблю дітей вмію з ними знаходити спільну мову. Вони й самі до мене тягнуться», — ділиться Алла Авер’янова.
Алла Авер'янова
Вийшла заміж, народила двоє дітей. Проте мрія залишалася мрією. Як не намагалася Алла її наблизити до себе, проте різні чинники не давали її реалізувати.
У 2018 році на батьківських зборах у школі Аллі до рук потрапив буклет з інформацією про створення патронатних сімей. «А чому б не спробувати?», – подумала Алла і ввечері своєю ідеєю поділилася з чоловіком. Той спочатку був категорично проти, проте через два місяці роздумів подружжя подало заяву до відповідного органу міської ради. Процедура перевірки сім’ї відбулася швидко. Подружжя пройшло відповідне навчання і незабаром познайомилося з першою дитиною. «Звісно, було спочатку дуже страшно, – ділиться спогадами Алла Авер’янова. – Чужа дитина в сім’ї – як із нею спілкуватися, як знайти ключик до серця дитини?» Перед сім’єю постали виклики, з якими довелося боротися, в чомусь «ламати» себе. Служба у справах дітей співпрацювала з патронатною сім’єю і в будь-який момент була готова прийти на допомогу. Проте за шість років патронатній родині значна допомога відповідних служб не знадобилася.
«Кожна нова дитина – це виклик для нашої сім’ї. Адже не знаєш, коли й кого привезуть, — розповідає Алла. — Ми готові приймати дітей в будь-яку пору доби. Бувало по-різному. Служба у справах дітей разом з поліцією вилучають з певної причини дитину з сім’ї. Нам телефонують, щоб чекали, й таким чином у нас поповнюється сім’я. Відповідно до Сімейного кодексу України в патронатній сім’ї дитина може перебувати до шести місяців. Далі або повертається в рідну сім’ю, або її забирають в інтернат».
За час існування патронатної сім’ї в родині Авер’янових побувало майже двадцять вихованців і вихованок. Звичайно, що не всі перебували шість місяців, проте ніхто не залишилися без уваги й турботи.
Діти, які потрапляють до нашої сім’ї, бувають дуже налякані. А вже через кілька днів в оченятах з’являється цікавий блиск. Деякі починають відгодовуватися, бо в рідній сім’ї голодували. Буває, що не куштували звичайних для нас страв. На це боляче дивитися. — розповідає Алла.
Вона веде щоденник. На папері викладає те, що робили з дитиною, куди ходили, чим займалися. Описує проблеми, з якими зіштовхується дитина. А їх буває дуже багато. Позбавлені іграшок, батьківського спілкування, вони потрапляють в патронатну сім’ю і та намагається навчити дитину жити в соціумі. Патронатна сім’я не виконує роль родини, а є патронатною вихователькою на професійній основі.
«Найважче адаптуватися було моєму чоловікові, проте ми справилися. Тепер навіть не уявляємо нашого життя без дітей. Із минулого року, точніше – з лютого місяця, ми працюємо без відпустки. Звісно, дуже важко. Менший син Максим мені у всьому допомагає, каже, що вже вміє все. Я пишаюся своїми дітьми», — ділиться Алла.
Після кожного періоду перебування дитини в патронатній родині патронатним батькам надається відпустка. «Не уявляєте, як я мрію про відпустку, — розповідає Алла. — Мрію про Мальдіви, жартує, а потім знову пірну у роботу». Алла чудово розуміє, що відпочинок після титанічної роботи всій родині просто необхідний, а Мальдіви… то поки лише мрія, адже в Алли навіть закордонного паспорта немає.
На жаль, термін відпустки для Алли постійно відтерміновується. Як зазначає начальниця служби у справах дітей Наталія Рацин, сім’я Авер’янових зарекомендувала себе добре. «Це взірцева сім’я яка знаходиться цілодобово на зв’язку і готова в будь-який час прийняти дитину. За них ми спокійні, знаємо, що діти знаходяться під пильним оком вихователів, доглянуті, всім забезпечені. Нині в місті є три патронатні родини, в яких із 2018 року перебувало 26 дітей».
На патронатних сім’ях лежить велика відповідальність. Адже вони мають забезпечити дитині особистий простір як для проживання, так і для відпочинку, розвитку, одяг залежно від сезону і статі, харчування, організувати процес та створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку. Необхідно ввесь час бути з дитиною. Патронатні батьки не замінюють дітям рідних і не дозволяють називати себе навіть "мамою" і "татом". Їхнє завдання - допомогти діткам впоратися зі стресом, поки біологічні батьки проходять реабілітацію.
Алла мріє, щоб її старший син повернувся додому живий і здоровий, щоб закінчилася ця клята війна. «Я для цього працюватиму без відпусток хоч до кінця життя», — зазначає Алла. А Мальдіви обов’язково будуть в сім’ї патронатної родини.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
