Встають вдосвіта, аби місто було чистим, допоки прокинеться більшість людей. Працюють в дощ та сніг, чистять вулиці від сміття, опалого листя та снігових наметів. Але, як часто ми помічаємо роботу прибиральників?
Продовжуємо рубрику ЛЮДИ: Обличчя_громади_Ніжина з цікавими людьми нашої громади.
Робота, яка перевертає з ніг на голову. Кожного дня вони працюють, коли ми відпочиваємо. Непомітні рятівники міста, це – прибиральники сміття, адже вони роблять наш Ніжин чистим.
Вже два роки у цій професії 67-річний Михайло Бірюков, працівник КП «ВУКГ». Хоча вона не просто важка, але в першу чергу, потребує терпіння.
- Цю урну вже вдруге забираю за ранок, - каже Михайло - Треба мати залізні нерви…
Його робочий день починається з 6-ї ранку і триває до 14-ї годин з перервою на обід. В обов'язки прибиральника входить прибирання сміття з тротуарів та зупинкових комплексів та урн. Кожен такий працівник, а їх 22 на підприємстві «ВУКГ», щодня виходить на свій маршрут. За день збирають до півтони різного непотребу. Але Михайлу Миколайовичу робота подобається, адже вона приносить користь людям.
З Михайлом ми зустрілись на вулиці Гоголя зранку о 8.00. Поки місто ще тільки прокидається, чоловік, у світловідбивній жилетці, із мітлою в руках, порається на вулиці. Він збирає у пересувний контейнер сміття із маленьких урн. А крім цього,- сміття, яке хтось вночі чи вчора увечері не зміг донести до бака.
Привітний та усміхнений на свою роботу не скаржиться. Щоправда, ділиться: руки втомлюються, бо роки вже не ті... Він розповідає, що знайомий з багатьма мешканцями міста. Хтось щоранку вітається з ним, біжучи на роботу, хтось вигукує "Дай Боже щастя", коли він підмітає вулицю.
Лопата, віник та совок не бентежать, каже чоловік. Справа в іншому, у розумінні та повазі людей до такої професії. Одні не сприймають таку роботу, кажуть ви за це отримуєте кошти, тож я смітитиму де мені заманеться, а ви прибирайте за мною, «виходьте вночі працювати аби зранку вже чисто було». Але останнім часом люди з розумінням та повагою ставляться.
Чи стали люди менше смітити?
То залежить від людей. Як було таке 10 років тому, що люди кімнатний мусор виносять з будинку і ставлять за ріг чи в урну для "бичків", то і зараз таке деколи є. Є всякі люди.
Різні є люди. Хтось вітається, хтось кивне головою. Хтось питає, як справи, чи втомилась. А хтось і не бачить цієї роботи. За два роки моєї роботи на цьому місці різне було. Звичайно, є такі, яким не догодиш. Але то люди. З ними завжди нелегко. А робота - звичайно нелегка, і руки часом болять, і роки вже не ті. Але приходиш додому, переспиш ніч і на ранок вже знов йдеш, бо то робота, вона не буде чекати.
І хоча сміття має неприємний запах, проте "гроші не пахнуть", - каже Михайло Бірюков, адже зарплата всього лише 7500 гривень. Чоловік на роботу і колектив не скаржиться, а за комунальні послуги сплачує вчасно.
- Якщо люди не будуть платити за комунальні послуги, ми не будемо отримувати і зарплату, і місто не буде розвиватися, як зараз, - міркує Михайло Миколайович. - В наш час гріх скаржитися, на життя, на заробітну плату. Потрібно просто любити те що робиш. Я особисто отримую максимальне задоволення від результату своєї роботи. Адже так приємно йти чистими вулицями.
І хоча чоловік проживає сам, розраду після роботи знаходить в маленькому городі, який обробляє біля хати. Каже, любить домашнє господарство. А ось про чистоту в місті та охайний вигляд дбає щодня. За це й цінують Михайла Бірюкова на роботі, адже він порядний і відповідальний працівник, кажуть на підприємстві.
Він любить рідне місто і мріє про одне: щоб як найшвидше закінчилася війна і щоб одного разу виїхав на маршрут і побачив, що місто чисте, урни не забиті сміттям, а люди ставляться прекрасно і кажуть «дякую» за їхню роботу.
Спілкувалася Вікторія Коломійченко
