З одного кінця світу в інший, з одного міста, села, присілка в інше летять листи, вітальні листівки, доставляють посилки та бандеролі, свіжу пресу, квитанції… І все це проходить через руки поштових працівників. Одна з тих, хто з цією професією пов’язала життя є Любов Овчарик — листоноша центрального (7-го) поштового відділення у Ніжині.
Уже 12 років носить Любов нелегку поштарську сумку, і в мороз, і в негоду, і в спеку доставляє газети, кореспонденцію, пенсії, квитанції на комунальні платежі, передплачує улюблені видання містян та навіть доставляє цілу групу товарів.
Любов Овчарик, родом села Бакаївка, що на Ічнянщині. «За фахом я кухар кондитер. Працювала в Києві. Вийшла заміж до Ніжина, чоловік звідси. Родила первістка. Після декрету постало питання роботи. Звернулася до центру зайнятості, запропонували посаду листоноші. Знаєте, чесно, спочатку вагалася. Чомусь з дитинства (посміхається) вклалося у свідомості, що листоноша то така собі поважна тітонька з важкою сумкою... І то не для мене. Але все ж пішла. Спробувала й ото вже з 2011 року працюю у цій сфері. Професія подобається. Звісно спочатку було непросто. Потрібно було освоїтись з локацією: вивчити ніжинські вулиці. Коли я прийшла працювати — нас на дільниці було 10 листонош. Мене поставили на підміну й кожні п’ять днів новий напрямок, нова вулиця, будинки. Згодом освоїлася. Нині робота подобається.» — розповідає Люба.
Вона каже, що у цій професії головне - бути виваженими, відповідальними та ввічливими, адже багато потрібно спілкуватися, зокрема, з людьми поважного віку, які завжди чекають: «Листоноша завжди є добрим і жаданим гостем на порозі осель. Найприємніше — коли тебе зустрічають, дякують за своєчасну доставку преси. Знають в обличчя. Бува, у свій вихідний біжиш у справах, чи то вулицею, чи й на базарі, а тобі посміхаючись, вітаються твої клієнти. Питають як справи, отак хвильку постоїш, перекинешся слівцем і на душі радісно. Найважчі професійні дні коли приходять квитанції. Нині нас на дільниці поменшало врази, лишилося три листоноші, а робота лишилася. Квитанцій п’ять видів: світло, газ, ТПВ… А на моїй дільниці 8 тисяч абонентів. Тож ці важливі папірці потрібно відсортувати, а потім ще й рознести адресно. І все то на ногах цілий день з торбиною більш ніж за двадцять кілограмів. А ще й періодика.»
Пані Люба констатує, що люди стали менше цікавитись періодичними виданнями, бо ті значно подорожчали у зв’язку з дорожнечею паперу та друкуванням, а ще гаджети опанували. Буває заходиш до пенсіонера, а той у телефоні новини читає. Проте є такі, хто традиційно з року в рік передплачують по п’ять і більше газет та журналів. Друковану пресу нічим не заміниш.
Ніжинці газети люблять, передплачують та чекають місцеву пресу з нетерпінням. Бо хто ж їм (посміхається) розкаже що нового в місті.
«Знаєте, у нас у Ніжині люблять читати друковану пресу…навіть песики, - згадує Любов і кумедні випадки робочих буднів, якось розносила газети…то була, до речі ваша — «Вісті». Скриньки поштової не було. То я згорнула то просовую у паркан між дошок, а по ту сторону пес тягне газету. Ну … не знаю чи читати!? Чи господарю віддати…. Тож було всього за ці роки роботи».
«Колектив у нас дуже гарний, — продовжує Любов. Колеги відповідальні. - Попри всю рутинну роботу, сумлінно працюємо для людей. Робочий день офіційно розпочинається з 9 тої, а закінчується до останнього листа із сумки поштаря… У переддень нашого професійного свята хочу побажати колегам здоров’я, душевного спокою, витримки та аби збулося одне на всіх заповітне бажання – Перемога України!»
