Танцювати Настуня любила ще змалечку. І це в неї дуже добре виходило. Тож коли ще в першому класі мама привела її в міський будинок культури з проханням прийняти дівчинку в танцювальний колектив, мала була на сьомому небі від щастя. Нові відчуття, нові подружки, репетиції, яскраві костюми, участь в концертах та конкурсах – все це захоплювало дівчинку, давало їй відчуття чогось нового, цікавого, творчого. Сцена, мов магнітом, манила її. Там, під світлом софітів, в захопливому танцювальному ритмі в дитячому сердечку вже не було місця ніяковості й стриманості – єдиний суцільний драйв…
Доньчине захоплення хореографією мама з татом підтримували, проте чим ближче було до випускного, вдома все частіше обговорювалося питання вступу Анастасії до якогось іншого, «серйознішого» вузу, бо ж хотіли бачити її не на сцені, а, скажімо, в юридичній компанії. Сама ж дівчина вже давно для себе вирішила, що буде хореографом, як художня керівниця їхнього народного танцювального колективу «Носівчанка» Юлія Володимирівна Ігнатенко.
Отож вкотре поговоривши з батьками з приводу майбутньої професії, Настя все таки переконала рідних в серйозності своїх намірів і по закінченню школи вже з батьківською підтримкою разом з іншими абітурієнтами штурмувала приймальну комісію хореографічного факультету столичного університету культури. Вступила туди вона легко, та й навчання згодом давалося без особливих зусиль. Проте у вузі, де надавали перевагу модним тенденціям сучасного хореографічного мистецтва, дівчині дуже не вистачало класичної хореографії. Народний танець був для неї уособленням традиційного фольклору й важливим елементом української культурної спадщини й духовної культури. Тож після першого року навчання студекнтка-першокурсниця перевелася до Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова саме на факультет народної хореографії. Утім, через ряд об’єктивних причин -спочатку коронавірус, а пізніше повномасштабна війна, через яку молода мама змушена була з маленьким синочком Богданчиком тимчасово виїхати за кордон - Анастасії довелося зробити невелику перерву і в здобутті професійної освіти…
Загалом, до змін в житті люди ставляться по різному. Хтось їх страшенно боїться й болісно реагує на все, що відбувається навколо. Інші сприймають різні життєві ситуації як виклик. Ще хтось навпаки, бачить в них шанс щось змінити для себе, позбутися невпевненості й спробувати щось цікаве, нове. Приблизно так відбулося і в житті Анастасії Ткаліч. Якось до неї зателефонувала «хрещена мама» й засновниця її на той час вже досить відомого й титулованого танцювального колективу «Носівчанки», тодішній начальник відділу культури громади Людмила Антонович з пропозицією тимчасово, на час декретної відпустки Юлії Ігнатенко, взяти керівництво колективом на себе.
Для Насті ця несподівана пропозиція стала одночасно і страхом, і викликом і, певною мірою, справді чудовим шансом заявити про себе як професіонала… Й вона справилася. Звісно ж, з допомогою та підтримкою Юлії Володимирівни, яка по можливості щоразу була поруч зі своїми професійними, фаховими порадами й дружньою жіночою підтримкою.
Власне, вони й зараз працюють пліч о пліч – тепер вже як рівноправні колеги й партнерки. Хоча ні, на репетиціях та виступах основного складу колективу, яким керує Юлія Володимирівна й де продовжує танцювати Анастасія, часом вона все ще почуває себе тією маленькою цілеспрямованою дівчинкою з величезним бажанням досконало й професійно оволодіти мовою танцю. Продовжує, мов губка, всотувати в себе всі фахові поради своєї наставниці з тим, щоб затим використати їх в роботі вже зі своїми вихованцями – не так давно Анастасія Сергіївна набрала підготовчу групу колективу. Утім, не зважаючи на свій зовсім невеликий сценічний досвід, її маленькі вихованці зі своєю першою спільною хореографічною композицією вже двічі брали участь у престижних творчих конкурсах – спочатку у 37-у Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «COSMO FEST», на малій сцені в ТРЦ “Сosmo-multimall” , а пізніше в організованому Благодійним Фондом «Наш слід» 41-му Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «Талановиті і незламні». Й обидва рази поверталися додому з призовими місцями. Наразі зі своєю наставницею діти розучують ще дві нові композиції, збираються підкорювати ними серця своїх глядачів та поціновувачів цього виду мистецтва.
Крім малюків з підготовчої групи «Носівчанки», в Анастасії Сергіївни наразі під опікою також учасники танцювального колективу «Сяйво» Пісківського будинку культури, які також запалюють своєю творчістю й талантом місцеві сцени поки що у своїй Бобровицькій та сусідніх громадах, даруючи своїм землякам приємні хвилини спілкування з мистецтвом хореографії.
-На початку повномасштабного вторгнення Піски були окуповані рашистськими військами, -розповідає Анастасія Сергіївна.- За місяць окупації його мешканці зазнали неабиякого горя й немало тривог. Відтак їм просто необхідні будь які позитивні емоції, які люди отримують, виступаючи на сцені чи й навіть просто спостерігаючи за виступами своїх рідних чи близьких. А бачили б ви, з яким задоволенням, старанно та наполегливо готується до виступів малеча. Звісно, в цей непростий час це не може не тішити. Адже таким чином у них формується любов до прекрасного, до мистецтва. Знову ж таки, концерти – це завжди позитивні емоції, а в багатьох же сьогодні воюють рідні люди, що, зрозуміло ж, не може не позначитися негативно на атмосфері в сім’ях. Відрадно, що практично всі мистецькі заходи й виступи, в яких ми беремо участь -благодійні на підтримку Збройних Сил України й це неабияк мотивує та стимулює до творчості…
-Анастасіє Сергіївно, чи шкодуєте, що свого часу Вам довелося перервати навчання у столичному вузі?
-Зовсім ні. Бо тоді в моєму житті не з’явилися б інші талановиті творчі люди. Зараз я навчаюся в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя на факультеті педагогіки, соціальної роботи та мистецтв й моїми улюбленими педагогами й професійними наставниками є викладачі народного танцю й класичної хореографії Олександр Миколайович
Пархоменко та Анна Вікторівна Серікова. Маю за честь бути в числі їхніх студентів та послідовників. Завдяки їм я маю можливість навчатися улюбленій справі й відразу ж активно запроваджувати набуті знання на практиці. Безперечно, хореографія є одним з найскладніших та багатогранних видів мистецтва, навчання якому може зайняти все життя, вимагаючи гармонійного поєднання різних естетико-художніх, базових та усіляких інших навичок, де постійно доводиться стежити за новими тенденціями, створюючи щось нове, цікаве і для глядача, і для нас, хореографів та виконавців. Це нормально, що мистецтво танцю розвивається, воно й не повинно стояти на місці, а відповідати потребам загальним тенденціям свого часу… Створити справжню танцювальну феєрію вартує не тільки таланту її виконавців, а й скрупульозності, працелюбності й сумлінності, витривалості, дисциплінованості, абсолютної самовіддачі й неймовірної любові – всім серцем - до того, що ти робиш. Інакше глядачі відразу ж відчують будь яку навіть найменшу фальш, й ваші серця вже не зможуть знайти спільної мови – мови танцю…
Катерина ГАВРИШ.
На знімках: Анастасія Ткаліч зі своїми вихованцями; Юлія Ігнатенко та Анастасія Ткаліч - керівники народного аматорського танцювального колективу "Носівчанка"; на сцені – наймолодші учасники колективу; Анастасія Ткаліч- учасниця основного складу колективу «Носівчанка».
