ВІЧНИЙ СПОКІЙ ДУШІ ВОЛОШКОВІЙ
Важка звістка сколихнула серця носівчан – на 87-му році зупинилося сповнене любові до людей та життя серце чудової людини, мудрого керівника-бізнесмена, досвідченого фахівця, мецената і благодійника, почесного громадянина Носівки ВОЛОШИНА Григорія Мусійовича. Генеральний директор кількох підприємств, доктор будівництва, член-кореспондент Академії будівництва, лауреат премії імені академіка М.С. Буднікова, кандидат технічних наук, заслужений винахідник і раціоналізатор – навіть це далеко не весь перелік професійних та життєвих здобутків почесного директора НВКЦ «Прес» Григорія Волошина.
Григорій Волошин народився 6 жовтня 1937 року. Він не був носівчанином за народженням, але зробив для нашого міста і всієї Носівщини незлічимо багато добрих справ, які живуть у вдячній пам’яті земляків. Він став справжнім носівчанином за покликом серця і високе звання Почесного громадянина міста – цілком заслужене.
Про себе Григорій Мусійович частенько розповідав з долею іронії, іноді – з сумом, бува, що і з гумором чи принаймні з притаманною йому доброю усмішкою. Запевняв, що саме ці риси, а ще – природний оптимізм та бажання опиратися труднощам нарівні з невіддільним від нього оптимізмом не дозволяли тупцяти на місці, допомагали ставити мету і затим реалізувати її, йти вперед, знаходячи вихід зі, здавалося б, безвихідних ситуацій…
Власне, якраз це ще років зо тридцять тому привело Г.М.Волошина і в Носівку. Їхня перша з колишнім сусідом по столичному гуртожитку та колегою по заводу випробувальних досліджень «Вугілля» Віталієм Компанцем носівська «авантюра» полягала в тому, щоб відкрити на околиці міста поруч з «Побєдітом» підприємство, яке б займалося виготовленням… комплектуючих для підприємств вугільної промисловості. Так, саме тут, поміж хлібів і картоплі, серед лісів і полів, де не те, що вугільних шахт, а навіть шахтарів-ветеранів серед містян можна було полічити на пальцях однієї руки. Починати ж довелося практично з нуля, що у ті роки навіть для нього, столичного підприємця-непочатківця, вже засновника двох невеликих фірм, за плечима якого вже був чималий професійний досвід наукової й практичної діяльності у вугледобувній галузі, винахідника перших агрегатів, спрямованих на механізацію та автоматизацію процесів видобутку вугілля, якими свого часу зацікавилися навіть у профільному міністерстві, було непросто. Але він ризикнув. Спробував – і переміг. Вже через рік-півтора НВКЦ «Прес» у Носівці виробляло свою першу продукцію – спочатку комплектуючі до конвеєрних роликів, затим вже й самі ролики, а пізніше – роликоопори, так звані гірлянди, з’єднані по кілька штук, без яких не працюватиме жоден шахтний транспортер, що піднімає нагору кам’яне вугілля, руду чи будь-які інші корисні копалини тощо. Не стояти на місці, постійно бути в русі, слідкувати за новинками на ринку вугледобувної продукції- все це разом з організаторськими та винахідницькими здібностями керівника дозволили НВКЦ «Прес» конкурувати нарівних з багатьма визнаними зарубіжними підприємствами, вигравати в тендерах та продовжувати розвиватися…
Звісно, були в нього й невдачі, коли від якихось планів доводилося відмовлятися, над чимось допрацьовувати, набиваючи собі підприємницькі, професійні й навіть житейські гулі. Скажімо, яких тільки матеріальних, а, головне, моральних затрат коштувало Г.М. Волошину налагодження у Носівці підприємства по переробці сільськогосподарської продукції?! Хоч крупи та олія завжди користувались попитом серед носівчан завдяки вдалому поєднанню ціни та якості, а ковбаси та м’ясні вироби ПП «Продагро» були справжньою візитівкою міста й навіть входили до сотні кращих товарів України. Але…
І все ж Г.М. Волошин завжди вважав, що хороших людей все одно більше. А ще мав тверде переконання, що кожна сумлінна й добросовісна людина має не тільки добре працювати, отримувати гідну заробітну плату (з цим на «Пресі» завжди було нормально), а й цивілізовано відпочивати. Й, до речі, кращого та змістовнішого відпочинку, ніж у кафе «Волошка» та стилізованій «Хаті Карася» - ці заклади громадського харчування теж належать родині Волошиних, - годі й сподіватися. Адже для відвідувачів тут завжди панувала не тільки приємна атмосфера, смачні страви та напої, а й творчі розважальні вечори з приємною «живою» музикою, поетичними читаннями та пісенними вшануванням іменинників, ювілярів, молодят, де в якості гостинного господаря й водночас конферансьє багато років поспіль виступав і сам Григорій Мусійович. Звісно ж, зі своєю натхненною молодою творчою командою…
Мабуть, його життєвий портрет був би неповним, якби ми не зачепили ще однієї, а, може, й найголовнішої для нього, сфери його активної діяльності. Здається, з того часу, як Григорій Мусійович переїхав до Носівки, нічого в нашому місті не відбувалося без його активної, зокрема, й фінансової допомоги. Добре пам’ятаючи, як свого часу й самому доводилося стукати в чужі двері, прохаючи підтримки й допомоги, він завжди відддавав борги чужій щедрості й щирості, вмінню співпереживати й допомагати. Меценатська підтримка Григорієм Волошиним шкіл і дошкільних закладів, закладів медицини та культури, багатьох мистецьких та дитячих заходів, фінансова допомога воїнам АТО і ООС, активна участь у заходах по благоустрою міста й безліч інших добрих справ завжди були й залишаються на видноті у містян. Не будучи корінним носівчанином, він зробив для цього міста і громади незлічимо більше, ніж дехто з тих, хто тут народився й живе. І високе звання Почесного громадянина міста – це найменше, чим могли відзначити його вдячні носівчани.
Щирість та відкритість Григорія Мусійовича, його беззаперечне бажання допомагати всім, хто до нього звертається, - у безлічі вдячних слів та захопленні його життєвою позицією .Ось таким він був, наш незабутній Григорій Мусійович - справжній добродій і справжній патріот рідного краю, всієї України , закоханий у цю землю назавжди.
Невимовно боляче говорити про цю людину в минулому часі. Його добрі справи завжди житимуть у вдячній пам’яті носівчан та всіх людей, хто знав Григорія Мусійовича, хто з нам спілкувався. Носівчани щиро розділяють біль цієї непоправної втрати з дружиною покійного Людмилою Олександрівною, синами, усією великою та дружною родиною Волошиних, колегами по роботі та по бізнесу, друзями та знайомими цієї чудової людини.
