За свою понад столітню історію Ніжинський медичний коледж пройшов чималий і непростий шлях становлення. Заснований колись як приватна жіноча фельдшерсько-акушерська школа, наразі цей закладі є одним з кращих профільних навчальних на Чернігівщині. А тому його випускниць та випускників із задоволенням чекають у багатьох лікувальних установах регіону. Вже не перший рік коледж очолює Світлана Дуднік і вона, до речі, є єдиною жінкою-директоркою за весь час існування цього навчального закладу. Чому саме їй випала честь писати сучасну історію коледжу, продовжуючи кращі традиції своїх попередників, навіть не треба гадати – так вирішив колектив, запропонувавши кандидатуру Світлани Олександрівни на цю відповідальну керівну посаду.
Свого часу вона прийшла в училище викладачкою епідеміології, вже маючи за плечами певний практичний досвід лікарки-епідеміологині в одній з районних санстанцій. Згодом отримала звання викладічки-методистки. Пізніше була призначена заступницею директора з навчально-виробничої роботи. Роки плідної викладацької діяльності Світлани Олександрівни були вшановані почесними відзнаками Міністерства освіти і науки України, грамотами обласної держадміністрації, обласного комітету профспілки працівників охорони здоров’я, а також лауреатством щорічної обласної премії імені Георгія Вороного. Її шанували та поважали в колективі за людяність, щирість і порядність, за чесність і прямолінійність, активну життєву позицію та вміння відстоювати свою точку зору. Ці важливі риси характеру неодноразово ставали їй в нагоді при вирішенні багатьох нагальних питань та назрілих проблем…
Тож про те, завдяки чому колишня приватна школа фельдшерок та повитух-першорозрядниць впродовж багатьох років залишається одним із кращих професійних медичних закладів Чернігівщини – у розмові з Світланою Олександрівною ДУДНІК.
-Світлано Олександрівно, в області є кілька фахових медичних коледжів, але ось вже багато років поспіль саме Ніжинський вважається одним з кращих. Що на це впливає?
-Я не сумніваюсь у високому рівні знань, які отримують випускники інших закладів, але думаю, що, можливо, причина у високій планці професійності, свого часу піднятій нашими авторитетними й шанованими попередниками, й ми тепер маємо її міцно тримати. Саме тому мені було непросто прийняти рішення стати на чолі такого колективу. З одного боку, – начебто все добре, адже завжди поруч колеги, які підтримають, підкажуть, допоможуть. А з іншого я ж, як ніхто інших, розумію всі проблеми й біди закладу так би мовити зсередини, знаю, як у них «варилися» попередні керівники, і це вже мені тепер доведеться їх вирішувати…
-За яку важливу справу взялися насамперед?
-Може, я когось здивую, але це не було удосконаленням навчального процесу - якраз із цим було все гаразд. Ми взялися створювати гідні санітарно-гігієнічні умови для студентів, тобто, облаштовувати … внутрішні туалети. Їх не було від часу створення училища. Натомість у нас навчаються переважно дівчатка, й кому, як не нам, лікарям, насамперед треба дбати про жіноче здоров’я. Ви навіть не уявляєте, наскільки «непробивними» часом бувають деякі державні інституції та їхні чиновники навіть при вирішенні такого начебто простого питання… Проєкти, дозволи, кошти, підрядники, матеріали, вічні відмовки – часом навіть руки опускалися. Мені тоді це так боліло, що я навіть гнівного листа в Міністерство регіонального розвитку з цього приводу, було, написала. Щоправда, звідти відповіді мені на нього так і не дали. Та приходила на роботу й розуміла, що назад дороги вже немає, тільки вперед. Знаєте, як ото кажуть: стукайте – і вам обов’язково відчинять. Загалом навіть не знаю, як би це нам вдалося без підтримки та втручання народних депутатів, очільників міста, місцевих меценатів. Зате в нас зараз є і внутрішні санвузли, і облаштовані, й кнопки виклику тощо.
Створення безпечних та комфортних умов для навчання завжди було одним із пріоритетних завдань.
Це особливо актуально для нинішніх студенток, яким доводиться здобувати професійну освіту в непростих умовах воєнного стану. Ми не можемо дозволити собі навчати майбутніх медиків онлайн чи перейти на заочне навчання, відмінити чи перенести практичні заняття, адже йдеться про життя та здоров’я їхніх майбутніх пацієнтів. Тому й питання наявності пожежної сигналізації, облаштування укриттів на час повітряної тривоги, створення у них умов для проведення занять з клінічних дисциплін наразі для нас є не тільки пріоритетними, а й життєво необхідними. І ми їх, звісно ж, вирішуємо.
Зараз у коледжі навчається 400 осіб за спеціальностями «Лікувальна справа» та «Сестринська справа». Чимало їх приїхало в наше місто, багато хто вступили на навчання після закінчення дев’ятого класу. Розуміємо, як важко першокурсницям, практично ще підліткам, адаптуватися в новому колективі, в малознайомому для них місті. Тому домовляємося із сусідами з аграрного коледжу про виділення кімнат у їхньому гуртожитку – для майбутніх медиків це буде другою домівкою на найближчі чотири навчальні роки … Хоч, власне, навчальними для студенток є лише перші семестри, пізніше набуті в ході лекцій теоретичні знання вони активно застосовують на практиці в лікарні під наставництвом своїх практикуючих викладачів та їхніх колег-лікарів у відділеннях міської лікарні. До речі, у нас там є кілька власних навчальних кабінетів – це зручно, та й студентки швидше адаптуються, «вживаються» у свою майбутню професію…
-Якось довелося почути репліку про те, що хороші фельдшери чи медсестри можуть бути не менш професійні за лікарів. Що Ви на це скажете?
-У кожного спеціаліста – своє коло обов’язків, своя специфіка й відповідальність. Ми вчимо наших студенток бути першими помічницями лікарів – у наданні першої невідкладної допомоги, полегшенні станів, виконанні призначень, наші випускники роблять ін’єкції, ставлять крапельниці, стежать за перебігом лікування, постійно перебуваючи поряд з хворими. Ці навички якраз і є тим неоціненним досвідом, які в симбіозі з лікарським досвідом якраз і працює на повне одужання пацієнтів – чи не для того й існує медицина?
- Світлано Олександрівно, на видному місці на полиці у Вашому кабінеті я побачила дві цікаві книжечки з історії закладу. Хто є їхнім автором чи авторкою?
-Це – наша колективна праця, якою я теж дуже пишаюся. Якось один з викладачів приніс мені цікавий архівний документ, в якому йшлося про наше училище. Перечитавши його, вкотре задумалася: це ж скільки авторитетних, шановних людей доклали своїх коштів та зусиль для створення фахового закладу для жінок, в якому б вони могли фахово навчатися лікувальної та акушерської справи, щоб потім рятувати людей. Скільки відомих людей брали участь у його становленні, скільком майбутнім медичним світилам зі світовими іменами він дав путівку в подальше професійне життя. Як йому вдавалося виживати в роки війни, під час повоєнної розрухи? Та чи багато хто про них знає? Й чи взагалі колись дізнається? Так у мене з’явилася ідея впорядкувати всю на той час історію закладу – від приватної жіночої школи до нинішнього сучасного фахового коледжу. Колеги мою ідею підтримали і вже через рік надзвичайно непростої, але такої цікавої роботи по збору інформації та скрупульозного «копання» в архівних документах ми відкрили в себе музейну кімнату, наповнили її цікавими рідкісними експонатами й документами. Ну й заодно до нашого ювілейного 110-річчя річниці створення закладу видали два томики з його історії та становлення – «Джерело медичних знань та милосердя» в нарисах, документах та світлинах. Ця наша колективна вдячність і данина пам’яті усім причетним до його створення та функціонування….
-Здається, ця праця ще не закінчена, адже викладацько-учнівський колектив коледжу сьогодні продовжує вписувати свої сторінки в новітню історію колишньої жіночої фельдшерсько-акушерської школи…
-Так, і сьогодні ці сторінки болем відгукуються в серці кожної українки й українця. Україна знову у вогні, тож, звісно, що в такій ситуації ми теж не можемо залишатися осторонь подій. Що ми можемо робити? Перш за все, це сумлінно й наполегливо вчитися, бо від якості отриманих сьогодні знань залежатиме здоров’я й життя захисників на передовій завтра. Ми дуже пишаємося нашими колишніми випускниками й випускницями, які поповнили лави військових медиків та медикинь, ставши для бійців та бійчинь справжніми янголами-охоронцями. На жаль, медики також гинуть, й на стіні нашого головного корпусу також вже є дві меморіальні дошки з прізвищами наших колишніх випускнків. А ще ми по можливості беремо участь у благодійних зборах, самі організовуємо різноманітні благодійні акції, кошти від яких передаємо на ЗСУ, плетемо маскувальні сітки тощо. Тож наша історія обов’язково матиме своє продовження. З нами чи за нами прийдуть наступні покоління студентів та викладачів, які дадуть оцінку зробленому нами і впишуть свої цікаві й величні справи в історію закладу та нашої країни загалом.
Катерина Гавриш.
На знімку: Світлана Олександрівна ДУДНІК.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу
