Цими вихідними ми з надією в серці й невимовною вдячністю людям у білих халатах за їхню готовність щодня за покликом душі брати на себе відповідальність за життя і здоров’я українців, за їхню сумлінну працю, турботу та вміння навіть у найскладніших ситуаціях давати людям надію, радість і щастя відзначали професійне свято медичних працівників. Та для більшості лікарів, медичних сестер й молодшого медичного персоналу він, як і інші дні буде звичайним, бо здоров’я й життя людини – це така цікава штука, у турботах про які у медиків не буває вихідних…
Наталія Галата, Павло Тітовець, Юлія Обріште й Наталія Майсак свого часу зробили свій професійний вибір і ще жодного разу про це не пошкодували. У відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії Ніжинської центральної міської лікарні імені Миколи Галицького ці лікарі-анестезіологи прийшли у різні роки, після навчання у різних вузах та вже отримавши перший практичний досвід інтернів у різних медичних закладах. Але тут, під наставництвом своїх наставників, таких, як Жанна Безручко, Борис Келемень, інших старших і досвідченіших колег вони сформувалися як справжні фахівці, стали часткою єдиного живого механізму, у роботі якого головним завжди було і залишається повернення людині здоров’я, а в багатьох випадках – життя…
Маючи справу з найважчими хворими, місце та роль лікарів-анестезіологів у лікувальному процесі неможливо переоцінити. Нерідко залишаючись «у тіні», ці фахівці не тільки вводять анестезію безпосередньо під час операції, а й займаються доопераційною підготовкою пацієнта, організовують роботу інших маніпуляцій, займаються післяопераційним моніторингом стану пацієнта. Коли пацієнт під загальною чи регіонарною анестезією, основним його завданням є слідкувати його стан, глибину сну і навіть підтримка хірургів. А ще всі ці лікарі-анестезіологи мають кваліфікацію фахівців ультразвукового дослідження і в багатьох випадках саме їхня думка може в багатьох випадках бути вирішальною й впливати на процес лікування тощо.
Не зважаючи на те, що повсякдення робота оцих фахівців – це часті стреси, щоденна напруга та постійні хвилювання, вони дуже щирі, комунікабельні, позитивні. Кажуть, без цього не можна, за відсутністю цих якостей може непомітно прийти депресія чи професійне вигорання, а цього допустити ніяк не можна. Звісно, буває, що іноді «накриває» і їх – це коли у двобої за порятунок чийогось життя перемагають не лікарі. Кажуть, що для них найважче, коли доводиться повідомляти рідним недобрі новини…
…Але це життя і медики, навіть найпрофесійніші і найталановитіші, всього лиш люди, а не Боги. Фахівці, які несуть по життю величну й дуже відповідальну МІСІЮ – рятувати ЖИТТЯ.
Катерина Гавриш, фото Валерія Кичка
