Від шкільного порогу плине у далечінь життєвої й професійної мудрості найголовніша людська стежина. Від дзвоника, що закликає за парти, від шурхоту сторінок, від тиші на уроках і галасу та гармидеру на перервах, від учнівських олімпіад і урочистих лінійок і спортивних баталій та шкільних концертів, від ніжного аромату випічки з шкільної їдальні й ще багато-багато чого з того, що залишається від школи у нашій пам’яті назавжди. А найперше – від вчителя. Отого, що день за днем, урок за уроком віддаватиме своїм учням не тільки знання, а й часточку свого великого й щирого вчительського серця, стане для них не просто наставником, а справжнім другом.
Володимир РИБАК, директор гімназії №9
Понад тридцять років педагогічного стажу в єдиній у його житті школі, з яких десять – на посаді директора, переконали Володимира Петровича РИБАКА у правильності обраного професійного шляху. Міська гімназія №9. Колись давно він молодим вчителем фізики після закінчення Ніжинського педінституту імені М.В. Гоголя прийшов сюди, залишивши позаду всі свої студентські сумніви і хвилювання, роздуми і нерішучість, аби ділитися з учнями отриманими знаннями, навчати багатьом житейським премудростей, котрі обов’язково стануть їм у нагоді в майбутньому.
Кажуть, досконалий вчитель – це той, хто відмінно поєднує в собі любов до справи, яку обрав, і до учнів, яким він передає свій професійних досвід. Володимиру Петровичу вдалося заслужити поваги та авторитету серед учнівської спільноти та своїх колег-педагогів. Бо він саме з тих, хто живе школою, проблемами й турботами, болями й радощами кожного зі своїх майже п’ятисот учнів, кожного зі своїх колег-вчителів.
«Нова Українська Школа», нові реформаторські підходи до старшої школи, коли учні зможуть самостійно обирати профіль навчання і в подальшому ще зі школи готуватися до майбутньої професії чи вступу до профільного вишу… Скільки було планів, мрій та сподівань, які так жорстоко й нещадно перекреслили ця війна.
Як педагогу, як директору, йому сьогодні дуже болить те, в яких умовах наразі діти змушені отримувати знання. Постійні повітряні тривоги, уроки в укриттях і дистанційка – не про таку освіту для своїх учнів мріялося, не в таких умовах сподівалося викладати. Але обравши собі професію сильних – сильних духом, вчинками, мудрим словом – ці люди самовіддано тримають свій освітянський фронт, разом, єдиною шкільною родиною демонструючи українську силу, стійкість та віру в перемогу. І це – найголовніше…
Катерина МИХАЙЛЕНКО,
членкиня Національної спілки журналістів України
