Чи може пенсіонер в Україні дозволити собі не тільки якісне щоденне буття, а й «забаганки» на кшталт подорожей по країні і за її межами? Чи все ж основним алгоритмом життя на пенсії є алгоритм «трьох китів» українського пенсіонера: роздуми над минулим, скарги на дійсність і страх перед майбутнім?
Микола Северин ламає всі стереотипи. У свої 75 має власну справу та любить подорожувати – побував у понад 20 країнах світу, у мріях – Англія та її столиця. Домовляємось з ним про зустріч на його робочому місці, де він щодня «лікує» взуття ніжинцям.
Микола усміхнений, підтягнутий і, як виявилось у ході розмови, з дуже заточеним почуттям гумору, оптиміст з неймовірною добротою в очах. І одразу враження — перед тобою життєлюб. На поличках акуратно розкладені інструменти, клеї, розставлене тільки-но підшите та підклеєне взуття, яке чекає на своїх господарів.
Диплом 2 гільдії отримав за жіночі туфлі-лодочки
Він корінний ніжинець. У сім’ї Северинів було 11 дітей – 10 хлопців та одна дівчина. Батько працював покрівельником, мама була домогосподаркою. Вже у 15 років Микола почав працювати, був у підмайстрах чоботарної справи. Згодом опанував фах майстра з пошиття модельного взуття. На той час професія була модна та популярна, бо чи не кожен громадянин країни тоді замовляв обувку «під свою ніжку».
Молодому майстру довірили працювати в ательє першого класу. Вже на той час його роботи виставлялися на різноманітних виставках.
Переймав кращі технології
У 18 років Миколу призивають до лав армії. Служив 3 роки в Німеччині. Залишився на надстрокову. Після повернення додому закінчив Вольське вище військове училище тилу. Працював начальником складу у Ніжинському батальйоні зв’язку. У званні прапорщика вдруге проходив службу в групі радянських військ в Німеччині. Активно займався різними видами спорту. У вільний час цікавився роботою тамтешніх взуттєвиків, відвідував німецькі майстерні — переймав їхні технології пошиву чобіт, які були кращі від наших.
Дядю Колю тут знають усі
У 80-ті він повернувся до Ніжина, продовжив служити у батальйоні зв’язку, звідкіля пішов на пенсію і зайнявся улюбленою справою.
Пенсія для Миколи — не привід складати руки і сидіти на лавці, це нове життя. У нього була мрія — відкрити свою майстерню з ремонту взуття. Відкрив. У затишному мікрорайоні по вулиці Семашка примостилася майстерня Миколи Северина. Знають дядю Колю тут всі. Несуть чоботи, сандалі, сумки, ремінці — все добротно відремонтує.
«Не відмовляю. Берусь за будь-яку роботу. Нині багато взуття з шкірзаму, ремонтувати важкувато. Несуть із «комори» шкіряне давнішнє — воно міцне. А нещодавно ремонтував дві пари із зміїної шкіри та справжні бразильські ковбойки».
«Роблю завжди на совість. Пам’ятаю, колись мене один німець учив: візьми на 50 пфенінгів менше, але роби якісно — і клієнт прийде до тебе ще раз», — посміхаючись каже Микола.
Колекціонує швейні машинки, працює на дачі, грає в карти та подорожує світом
Микола має хобі — колекціонує швейні старовинні машинки. Їх у нього більше десятка, і всі робочі.
А з часом у нього з’явилося нове хобі — дача. Придбав напіврозвалену хату, і почалося нове життя: відчув себе справжнім господарем. Для нього це справжнє щастя — вирощувати городину і радіти кожній рослині.
Вважає, що вік — це стан душі, а у паспорті — всього лише цифри, не більше. Ще одне хобі: щовечора грають з дружиною в карти. Поки не згуляють, не ляжуть спати.
У Ніжині не так багато пенсіонерів, у яких активне хобі — подорожі. А ось Микола Северин разом з коханою дружиною Надією здійснив ще одну свою мрію — подорожувати світом. У скарбниці Чехія, Іспанія, Італія, Франція, Швейцарія, Єгипет, Ізраїль.
«Нещодавно повернулися з Болгарії, де відпочивали вже п’ять разів. Планує подорож дружина Надія — вона ж і режисер, і бухгалтер, а я допомагаю. Переважно вибираємо осінь, бо вже не жарко, та й щоб урожай встигнути зібрати. Намагаємося відвідати історичні місця, храми».
«А от французький делікатес — жаб’ячі лапки — так і не спробував, не наважився. В цьому році відвідали Потсдам в Німеччині — місто, де служив. Захотілося поринути в молодість, згадати минуле. Все змінилося: казарми переобладнали під житло, вулички вже не ті.
З кожної подорожі привозимо сувеніри. Надія колекціонує ступки, а я великий кавоман — тож везу каву. А ще в кожній країні відвідую взуттєві майстерні. Найбільше здивувало, що у єгипетських вони «завалені» сандалями та босоніжками — чобіт зовсім немає, їх просто там не носять».
Клієнти чекають
Пара завжди фотографується біля головних визначних пам’яток архітектури. Зворушливі знімки бережуть у фотоальбомах.
«Комусь цікаво, за що їздимо. Економимо, працюємо, вирощуємо овочі, беремо «горящі» тури — так з’являються гроші на подорожі», — додає наостанок Микола Северин та береться за ремонт нової пари жіночих чобіт, адже клієнти чекають.
