Історія, про яку хочеться розповісти – перш за все про доброту і про людяність, яким попри жахи війни, багато місця є в нашому житті. Як у цивільному житті, так і в умовах бойових дій. Так, при навчальних центрах, штабах і навіть на позиціях незмінними супутниками військового життя є тварини – військові часто ділять з ними бліндажі, бойові чергування, короткі хвилини перепочинку. Для багатьох з них домашні, а, бува, що дикі тваринки є неодмінними супутниками їхнього непростого солдатського життя, а частинкою колишнього мирного, цивільного життя, яку військові ретельно бережуть у своїх серцях. Адже нерідко своїх «братів менших» військовослужбовці витягують навіть з найгарячіших точок фронту, іноді навіть ризикуючи своїм здоров’ям, а, бува, й життям. І ті віддячують своїм рятівникам власною тваринною любов’ю й прихильністю.
Якось повертаючись із чергового завдання у зоні бойових дій, у лісі військові підібрали крихітне дике поросятко. Хто знає, яка доля спіткала його матір разом з її смугастими дитинчатами. Можливо, злякавшись вибухів та пострілів, самиця втекла, покинувши малечу напризволяще, або ж загинула, натрапивши на міну чи потрапивши під обстріл. Чи, мігруючи курськими лісами, поросятко відстало від виводка – надто слабким виглядало та дрібним. Аби малюк не загинув на січневому холоді, бійці принесли його у розташування частини. А коли незабаром через складну травму одного з їхніх побратимів, Віталія Глущенка, списували зі служби, вирішили віддати Віталію Миколайовичу малого знайду в якості прощального воєнного трофею. Так прямо у речовому мішку Віталій Глущенко й привіз поросятко додому у Селище.
- Поросятко було дуже маленьке, вагою не більше 3-4 кілограмів, - згадує дружина Віталія Оксана. – Тож і зимувало у коробці під опалювальним котлом. На весну перенесли у сарай, де облаштували для нового пожильця спеціальне місце. Наш Шмундель ( саме так назвали Глущенки своє дике поросятко. авт.) дуже ручний, завжди «хвостиком» за нами бігає. Любить ласку та усілякі смаколики, хоч, утім, із задоволенням їсть хліб, картоплю та інші овочі. За зиму трохи підріс - вже має вагу десь кілограмів до двадцяти. Буває, що трохи й шкодить – дуже вже йому подобається порпатися у моєму квітнику. Ми теж до нього прив’язалися…
-Не думали, що з ним будете робити, як виросте? Заб’єте чи відпустите у дику природу…
-Він для нас вже як член родини, як його можна забити. І в лісі не зможе самостійно вижити, бо ручний і звик людям довіряти. Хай живе…
Катерина Михайленко.
На знімку: Віталій Глущенко зі своїм «військовим трофеєм».
