Пемпко Дмитро Едуардович — сімейний лікар та фахівець з ультразвукової діагностики (УЗД) у Ніжині. Лікар приймає пацієнтів в амбулаторіях сімейної медицини №5, №10, проводить УЗД в амбулаторії сімейної медицини №9, а також деякі види УЗД на дому. Наразі УЗД на рівні первинної медичної допомоги НСЗУ (Національна служба здоров’я) не оплачує, тому за електронним направленням зробити це дослідження у Ніжинському ЦПМСД неможливо. Однак, держава дозволяє закладам первинної медичної допомоги запроваджувати платні послуги, зокрема, послуги з ультразвукової діагностики.
З нагоди Дня медичного працівника читайте інтерв'ю з Дмитром Едуардовичем.
- Дмитре Едуардовичу, розкажіть про себе? Чому саме обрали медицину? Можливо це мрія дитинства? Який вуз закінчували?
- Дякую за запитання. Сам я родом із Волинської області, з міста Нововолинська. Під час навчання у школі стало зрозуміло, що мені легко даються природничі науки. Тому, починаючи з 8 класу, я навчався у ліцеї, у класі з поглибленим вивченням хімії та біології. Після 11 класу був вибір: або продовжувати поглиблено вивчати хімію в університеті, або стати лікарем. Вирішив обрати медицину, адже мав переконання, що медичні працівники – надзвичайно важливі для суспільства фахівці. А ще мені було дуже цікаво у найменших подробицях дізнатись як працює людський організм. Тому, ні, мрії з дитинства стати лікарем у мене не було. Мені просто була цікава медицина як наука. Хотів детальніше розібратись в тому як працює наше тіло, і як його можна «відремонтувати» у разі необхідності. Вищу медичну освіту здобув в НМУ ім. О.О. Богомольця. Інтернатуру та спеціалізацію по УЗД проходив у Національному університеті охорони здоров’я ім. П.Л. Шупика.
- Чому обрали саме сімейну медицину?
- Буду з вами відвертим. Все банально та просто. Ми з дружиною були бюджетниками. Тоді ми хотіли обрати якісь вузькопрофільні спеціальності. Але на платну інтернатуру грошей у нас не було. На 6 курсі ми одружились. Хотіли навчатись на інтернатурі в одному місті (що дуже логічно для молодої сім’ї). Буквально за годину до початку процедури державного розподілу нам запропонували вакансії на інтернатуру в Чернігівській області, зокрема в Ніжині. Інтернатуру з сімейної медицини. Тоді це було прагматичне рішення. Ми ну були впевнені, що це наше. Ми не були впевнені, що це нам сподобається. Але це було найкраще на той момент рішення. І знаєте що? Ми зараз не шкодуємо про нього. Сімейна медицина – доволі цікава спеціальність. Вона дуже різноманітна у своїх проявах.
-Розкажіть детальніше про проведення УЗД. Чому ви вирішили цим займатись? Які обстеження проводите?
- Наш заклад кілька років тому отримав портативні УЗД-апарати та стаціонарний УЗД-апарат. Обладнання було, але не було кому з ним працювати. Керівництво запитало, чи є охочі. Я погодився. Пройшов спеціалізацію по УЗД. У студентські роки мені дуже подобалась анатомія. Мабуть, тому, я і вирішив пройти цю спеціалізацію. Просто мені це подобається. Подобається розглядати анатомічні структури та шукати в них певні відхилення від норми.
Наразі наш заклад проводить УЗД платно. Це пов’язано з тим, що держава наразі не оплачує проведення УЗД у закладах первинної медичної допомоги. Наш заклад хотів полегшити доступ людей до своєчасної та якісної діагностики. Тому і була розроблена платна послуга з проведення УЗД.
У нашому закладі УЗД проводять 2 лікарі. Особисто я роблю УЗД органів черевної порожнини, сечовивідних шляхів, легень та плевральних порожнин, щитоподібної залози та молочних залоз. Також ми займаємось проведенням УЗД вдома. Але наразі технічні можливості дозволяють нам вдома проводити лише УЗД черевної порожнини, сечовивідних шляхів, легень та плевральних порожнин. Для маломобільних людей це дуже важливо для своєчасної діагностики та призначення ефективного лікування. У перспективі планую набратись достатньо досвіду для того щоб розширити спектр ультразвукових досліджень.
- Пам’ятаєте свій перший робочий день? Який найяскравіший чи найскладніший випадок був у вашій практиці?
- Перший робочий день важко забути. Я його пам’ятаю так, наче це було вчора… Дуже переживав. Дуже хвилювався. І радий, що дарма. Колектив дружній, колеги готові допомогти та дати корисні поради у разі необхідності.
- Яскравих випадків було доволі багато за ці роки…
А от найяскравіші випадки доволі часто пов’язані із любов’ю людей до народної медицини та самолікування. Не думаю, що це варто обговорювати таким чином. Були випадки, коли люди намагались лікувати гангрену маззю. Очевидно, невдалі випадки. Дуже невдалі. Були випадки, коли люди «лікували» пневмонію гірчичниками і приходили із серйозними опіками шкіри. І дуже пишались цьому ( але врешті пневмонію ми вилікували за допомогою досягнень традиційної медицини). Були люди, які для профілактики глистів натирали дітям сідниці часником… І потім приводили дітей з опіками. Були люди, які з тиском 270/150 та цукром у 6 разів вище норми приходили на прийом, бо «щось пальчики німіють і поколюють». А ще дуже часто люди ігнорують рекомендації, продовжують займатись самолікуванням, а потім щиро обурюються через те, що ефекту від лікування нема.
Найскладніші випадки – це ті, коли надавати допомогу вже пізно… Не хочу про них згадувати. На жаль, наразі медицина не всесильна і попереду буде ще буде багато відкриттів та нових ефективних методів діагностики та лікування.
- З якими міфами про роботу сімейного лікаря ви стикаєтесь найчастіше?
- На жаль, міфів про сімейну медицину дуже багато. І ось найпоширеніші міфи про роботу сімейного лікаря: Перше: люди думають, що сімейний лікар зобов’язаний їздити на всі-всі виклики. Насправді, це неправда. Відповідно до вимог чинного законодавства сімейний лікар сам приймає рішення про те, чи є сенс надавати допомогу на дому, чи треба все ж таки огляд пацієнта у стінах лікарні. Перед тим як прийняти рішення про доцільність виклику лікар ставить уточнюючі запитання. Доволі часто для встановлення діагнозу та призначення ефективного лікування треба проходити ті обстеження, які вдома зробити практично неможливо. Стетоскоп, пульсоксиметр та тонометр – це не зовсім те обладнання, яке дозволяє точно встановити діагноз. І домашні умови – це далеко не завжди саме ті умови, де можна успішно вилікувати людину. Особливо, коли треба венозний доступ, рентгенографія, цілодобовий нагляд, кисень… Шкода, але люди цього часто не розуміють, або не хочуть розуміти...
Друге: доволі часто люди звертаються на прийом до сімейного лікаря зі списком обстежень для виписки електронних направлень. Практично завжди пацієнти стверджують, що ці списки їм дають вузькопрофільні лікарі і кажуть звертатись до сімейного. Так от, це не законно. Так робити не можна. Відповідно до вимог чинного законодавства електронні направлення зобов’язаний виписувати той лікар, який призначив ці обстеження. І не важливо, працює він у державній лікарні чи приватній. Відповідно до чинних ліцензійних вимог, можливість виписки направлень, електронних рецептів та лікарняних повинна бути в усіх закладах, як приватних, так і державних.
Подібні звернення тільки збільшують навантаження на сімейного лікаря та погіршують доступ до первинної медичної допомоги тим людям, які реально її потребують. Адже для виписки усіх цих направлень треба не мало часу. Часу, який можна було би витратити із реальною користю для інших пацієнтів.
Трете: бувають випадки, коли люди після консультації з вузькопрофільним спеціалістом звертаються на прийом до сімейного лікаря для відкриття лікарняного. Бо, зі слів пацієнтів, спеціаліст оглянув і відправив їх до сімейного щоб відкрити лікарняний. Так от: це теж незаконно. Тому не дивуйтесь, якщо у подібних ситуаціях вам відмовляють.
Четверте: дуже часто вузькопрофільні спеціалісти відправляють пацієнтів до сімейного лікаря для подачі документів на ЕКОПФО (колишня МСЕК). Через це вже встиг сформуватись міф про те, що саме сімейний лікар зобов’язаний це робити. Але це не так. Адже відповідно до вимог чинного законодавства саме в обов’язки лікуючого лікаря входить оформлення цих документів. І тільки в окремих випадках документи може оформляти сімейний лікар. Може, але не зобов’язаний. Справа в тому, що в обов’язки сімейного лікаря входить супровід пацієнтів із найпоширенішими хронічними захворюваннями. Але мова йде про стабільних компенсованих пацієнтів. Коли у людей із хронічними захворюваннями розвиваються ускладнення, що призводять до інвалідизації – їхнім супроводом повинні займатись вузькопрофільні спеціалісти, відповідно до галузевих стандартів та клінічних протоколів. Відповідно, саме вони і є лікуючими лікарями.
П'яте: люди переконані в тому, що лише сімейний лікар може виписувати «Доступні ліки». Так от: це міф. Є ряд препаратів, які можуть виписувати і вузькопрофільні спеціалісти.
- Психічне благополуччя, є запорукою стійкості до криз та основою загального здоров’я. Сімейні лікарі тепер можуть допомагати з ментальним здоров'ям? Як саме це працює?
- Працює все доволі просто. Справа в тому, що сімейні лікаря проходять підготовку за глобальною програмою ВООЗ спрямованою на підвищення доступу до послуг з охорони психічного здоров’я (mhGAP). Ця підготовка дозволяє сімейним лікарям займатись супроводом найпоширеніших психічних розладів. Інколи самостійно, інколи – у команді з психіатром чи психологом. Як це працює: приходить пацієнт на прийом, розповідає про своє самопочуття. Лікар проводить опитування та анкетування. У разі необхідності призначаються додаткові обстеження чи консультації та призначається стартове лікування. Інколи достатньо просто зміни способу життя, але значно частіше все ж таки існує потреба у призначенні ліків.
- Які три найголовніші правила ви могли б порадити для збереження здоров'я?
- 1. Збалансоване харчування.
- 2. Дозовані фізичні навантаження та активний відпочинок.
- 3. Відмова від шкідливих звичок.
Можна порадити і більше, але в умовному рейтингу порад для збереження здоров’я особисто я у трійці лідерів вписав би ці 3 поради
· Як лікарі справляються з вигоранням, та як ставитесь до самолікування пацієнтів.
- На мою думку, із особистих спостережень, лікарі (та і не лише лікарі) важко справляються з вигоранням. Думаю, не варто пояснювати чому: постійний стрес, безперервний тягар відповідальності, постійні спроби держави збільшити навантаження на медичних працівників, часті випадки ставлення суспільства до медичних працівників як до прислуги. Усе це негативно впливає на ментальне здоров’я медичних працівників. Дуже добре, що про це почали говорити. Чудово, що держава згадала про існування професійного вигорання і робить певні правильні кроки на шляху до вирішення цієї проблеми. Наразі, завдяки згаданій вище підготовці за глобальною програмою ВООЗ у медичних працівників є можливість допомогти собі і поліпшити свій емоційний стан. Мова іде про зміну способу життя, різноманітні техніки стрес-менеджменту, у нас в закладі працює психолог. Тому, повторюсь: проблема вигорання була, є і буде. Але, дуже добре, що на це звернули увагу і почали із цим явищем боротись.
Стосовно мого ставлення до самолікування, то все залежить від ситуації. Одна справа, коли у людини звичайна застуда, і для лікування використовується лише рідина, умовний ібупрофен і сольовий розчин для носа. І зовсім інша ситуація, коли людина самостійно намагається лікувати гіпертонію, астму, виразку шлунка чи діабет. Але, у переважній більшості випадків я проти самолікування.
- Дмитре Едуардовичу, щоб побажали на передодні професійного свята своїм колегам?
Хочу побажати колегам міцного здоров’я, натхнення та професійного розвитку, підтримки та взаємодопомоги колег, внутрішнього спокою… Але найбільше хочу побажати, щоб робочий час лікаря на 90% був присвяченій роботі з людьми, і лише на 10% - роботі з комп’ютером та папірцями. Колеги, вітаю з прийдешнім святом!
