На ніжинському ринку життя вирує від самого ранку. Хтось поспішає придбати свіжі продукти до столу, хтось неквапливо обирає найкраще, а за прилавками стоять люди, за чиїми товарами — щоденна праця, недоспані ночі й велика любов до своєї справи. Серед них ми зустріли жінку з Лосинівки, яка торгувала домашніми молочними продуктами: молоком, сметаною, кисломолочним сиром, кефіром та сироваткою. Зав’язалася розмова. Проста, щира, без зайвих слів — така, якою й буває розмова з людьми, котрі добре знають ціну сільської роботи біля землі.
Колись Світлана переїхала до Лосинівки. Тут зустріла своє життя, створила родину, тут разом із чоловіком ростили дітей, будували дім, облаштовували побут. Діти народилися, виросли, стали на власні ноги. Чоловік нині вже пенсіонер, а господарство й досі потребує щоденної уваги та рук, які вміють і знають, що робити.
У їхньому дворі — дві корови, а ще півтора гектара городу, який треба обробити, засіяти, виполоти, зібрати врожай. І так — із року в рік, із сезону в сезон. Бо земля не чекає, худоба потребує догляду, а домашня продукція сама собою на ринку не з’явиться. За кожною банкою сметани, кожною пляшкою молока чи пакунком сиру — чиясь рання година, натруджені руки й турбота, яка не знає вихідних.
— А гроші ж потрібні були, — просто пояснює жінка. — Дітей на ноги ставити, вчити, будуватися, дім облаштувати, щоб усе було, як у людей.
У цих словах — ціла життєва історія. Не про великі статки чи гучні досягнення, а про звичайне людське щастя, яке створюється роками. Про батьків, які відмовляли собі в чомусь, аби діти мали більше. Про дім, у якому поступово з’являлися потрібні речі, затишок і комфорт. Про працю, що ставала не просто способом заробітку, а можливістю дати родині опору й майбутнє.
Мимоволі запитуємо: а як же відпочинок? Чи знаходиться час для себе, для бодай невеликої перепочинку після всіх господарських клопотів?
Жінка відповідає так, що за цими словами відчувається більше, ніж у довгих розповідях:
— Та, мабуть, ніяк. Просто живемо.
Просто живемо… А за цим «просто» — стільки всього! Ранки, коли треба вставати ще до світанку. Щоденна робота біля худоби, городні турботи, домашні справи, дорога на ринок. Погода, яка не завжди сприяє, втома, яку ніколи особливо ніколи й роздивлятися, бо попереду ще стільки незробленого. І водночас — звичка триматися, відповідальність за господарство, любов до рідних і тихе задоволення від того, що все вдалося, що в домі лад, а на столі — власноруч вирощене й приготовлене.
Саме такі вони, сучасні сільські жінки. Вони не обов’язково називають себе сильними, не чекають особливих слів подяки й рідко розповідають про власні труднощі. Просто роблять те, що потрібно. Працюють на землі, доглядають господарство, підтримують родину, зберігають традиції й наповнюють життя конкретним змістом. Їхня праця часто залишається за кадром, а її результати ми бачимо щодня — на ринках, у крамницях, на домашніх столах.
В День сільської жінки, що відзначається 15 жовтня, хочеться побажати нашій співрозмовниці та всім жінкам, чиє життя пов’язане із селом, найпростішого й водночас найважливішого: здоров’я, миру, добробуту, вдячності від дітей і близьких. І щоб серед нескінченних щоденних справ знаходилася бодай маленька хвилина для себе — на чашку чаю в тиші, теплу розмову, відпочинок без поспіху. Бо за кожною працьовитою сільською жінкою — не лише господарство, город і щоденні клопоти. За ними — людина зі своїми мріями, втомою, надіями й правом на просту радість. І, можливо, найкращі слова вдячності для неї — це не гучні промови, а щире людське розуміння: ми бачимо вашу працю. Цінуємо її. І знаємо, скільки любові ви вкладаєте у своє щоденне «просто живемо».
