До Дня автомобіліста та дорожника, який в Україні відзначають 27 жовтня, Ніжин.City запитав у місцевих водїїв зі стажем про те, як вони прийшли в цю професію.
Олександр Литовченко за кермом з 1996 року — з того часу, як закінчив Ніжинське ПТУ-35 з червоним дипломом і здобув фах водія автокрана. Служба у Збройних силах була пов’язана з автомобілем. Чотири роки за кермом. Освоїв багато марок автомобілів — від вітчизняних до іноземних. Одним з перших у пострадянському просторі вже мав досвід водіння «Бьюіка». Як він запевняє, в той час в армії можна було багато чому навчитися, удосконалити свої знання і навіть здобути новий фах.
Після демобілізації Олександр не зрадив улюбленій справі. Вже пересів за кермо іншого, цивільного автомобіля. Бувало раніше, що за місяць по 15 тисяч кілометрів накручував Україною. Обрав професію водія, бо любить техніку, особливо тоді, коли вона слухається.
Тільки за кермом відчуваєш, що ти володар дороги. Техніку варто любити, і тоді вона тебе ніколи не підведе. Переймається тим, що сьогодні дуже багато недосвідчених водіїв, які зверхньо ведуть себе на дорозі і не усвідомлюють, що створюють небезпеку не лише іншим водіям, а й пішоходам та собі. На дорозі треба бути чемними і культурними.
Олександр Куйда за кермом ледь не четвертий десяток. Після закінчення Ніжинського ДТСААФ з відзнакою пішов на службу до Збройних сил, де й гартував свій характер, а також на практиці підсилював знання автотехніки, адже доводилося опановувати в армії різну техніку. Саме під час служби ознайомився з Україною. Відрядження були такі, що побував на всіх кордонах України. Після служби працював у транспортному цеху заводу «Арсенал». ГАЗони, ЗІЛи, КрАЗи — далеко не всі моделі, які довелося опанувати. Найкращі спогади про роботу на тягачі «MAN». «Це справжня квартира на колесах. Зручно і комфортно».
Бажання бути водієм у Олександра виникло в дитинстві. З 1972 року, як вдома з’явився ВАЗ. Батько ділився хитрощами водійського ремесла, які так згодилися в житті. Була така робота, коли щодня наматував по 500 км. І важко було, і цікаво. Ніколи не жалів, що став водієм. Завдяки професії побував у багатьої куточках України.
А ще — поганих машин не буває, просто треба любити техніку і дбати про неї.
Сергій Примушко вперше сів за кермо "Запорожця" в 16 років. Саме тоді і прокинулися гєни діда, батька, які були водіями. Й сьогодні з радістю згадує, як старші посадили його за кермо автівки, а самі штовхали.
Вже з 1983 року за кермом і жодного разу не пошкодував про вибрану професію. Армія теж за кермом. Возив командира. Після служби їздив по відрядженнях на вантажному ЗІЛу, а потім возив керівників. Головне для водія, переконаний Сергій, повага до учасників руху, взаємодопомога, якої сьогодні так не вистачає.
Напередодні свята бажає всім колегам приємної роботи, поважати свою професію водія.
Микола Сметанін вперше сів за кермо в делекому 1970-му на ГАЗ-51. Возив пісок з кар’єру, пізнавав хитрощі професії. Так і розпочалися будні водія. Майже за п’ятдесят років жодного разу не зрадив професії. Працював у районному відділі освіти, возив керівника по району. Більше 30 років на міськмолокозаводі. Його дороги щодня пролягали не лише Чернігівщиною, а й Сумщиною, Київщиною. Завжди серед кращих.
Нині водієм у міському управлінні освіти. Микола переконаний, що потрібно відчувати техніку, берегти її.
