Справа захисту рідної Батьківщини – це святий обов’язок усіх громадян України, які вважають за честь нести особисту відповідальність за мирне сьогодення країни, продовжувати традиції, обумовлені віковою історією нашого народу.
Знайомтеся, 23 - річний Ігор Сидорець, військовослужбовець Збройних сил України. Ігор несе службу в 169-му навчальному центрі «Десна» - військова частина Збройних сил України, що спеціалізується на підготовці особового складу для різних родів Сухопутних військ України.
Ігор випускник Ніжинського міського ліцею. Далі навчання в Чернігівському національному технологічному університеті. Здобув фах юриста. І тут на порозі повістка на строкову службу. Хлопець без вагань іде до армії. Через декілька місяців служби вирішує пов’язати життя з військовою справою - підписує контракт.
Ніжин Сіty поспілкувався з військовослужбовцем Збройних Сил України.
- Що підшовхнуло підписати контракт?
- Це зробив свідомо. Батько, Олександр Миколайович, колишній військовий. Викладає у Вертіївській ЗОШ предмети "Захист вітчизни" та "Трудове навчання". З дитинства привчав мене до дисципліни, любові до Батьківщини, виховував справжні чоловічі риси. Усвідомлюю, що військова справа – це і спосіб мислення, і стиль життя. А ще служба в армії – стабільність і визначеність.
-Сьогодні ви в якості інструктора, навчає військовій справі інших. Розкажіть?
- Проходять навчання як чоловіки, так і жінки, які є військовослужбовцями контрактної служби. Навчаються тут упродовж місяця. По закінченню таких навчань, курсанти складають іспити і роз’їжджаються по військовим частинам.
- Хто краще, швидше та завзятіше навчається військовій справі? Чоловіча чи жіноча половина?
- Ну, звісно, чоловікам не так складно як жінкам. Вони фізично більш підготовлені, їм простіше вправлятися з бронежилетом, зброєю. Але відносяться відповідально до цієї справи всі.
Ще питання, як до молодого покоління військовослужбовців.Сьогодні, як показує статистика, важкувато йде призов на строкову службу, багато «ухилянтів». На вашу думку, чому так? Щоб порадили молоді, яка не хоче служити?
- Тих хто ухиляється багато, тому що у нас менталітет мабудь такий. Деякі вважають за краще поїхати за «бугор» (Польша, Чехія и т. д), чим піти і відслужити рік-півтора. Адже дехто думає, що це даремно потрачений час. А взагалі, я вважаю, потрібно в Україні службу впроваджувати за натовською системою - тільки за контрактом, аби у людини було бажання самостійно обирати цей шлях, щоб була і мотивація – достойна зарплата, соцпакет, стабільне забеспечення, чтоб кожен військовий міг планувать своє майбутнє. Молоді бажаю не бігати від армії, а усвідомити, що чоловіки від обов'язків не ухиляються. А навчитися захищати Батьківщину - це обов'язок кожного справжнього чоловіка, навіть якщо ти обираєш не військову професію!
- Що було найважче у перші місяці служби? Адже за навчальним центром «Десна» йде слава, як про частину з досить жорсткою дисципліною та організацією навчання!?
- На початку було важкувато увійти у ритм розпорядку дня, адже він до секунди розпланований і ти маєш виконувати всі пункти до деталі. А за "Десною" іде така слава, тому що в першу чергу тут військові не для байдикування, а для того, аби здобути справжній вишкіл, готовність до служби. От тому і вважають, що тут нелегко.
Що б побажали своїм колегам, військовослужбовцям у день професійного свята?
- Терпіння в нашій нелегкій, але потрібній справі. Іди до своєї мети. А ще мирного неба над головою.
