«Сім'я – це традиції. Саме в сім'ї з покоління в покоління передаються життєвий досвід та мудрість, саме в сім'ях прививаються духовні цінності та формується характер людини," - переконана мати -героїня з Ніжина Ольга Миколаївна Киричок– мама п’ятьох дітей.
Вона виховала п’ятьох дітей, тішиться дванадцятьма внуками та двома правнучатами. Радіє душа, коли вся велика дружня родина збирається за великим святковим столом.
Ольга Миколаївна народилася у 1948 році в с. Щаснівка Бобровицького району в родині сільських трударів: батько комбайнер, мама – ланкова.
«Батьки трудилися на землі. Нас було в них троє – Марія, Віра і я – старша. Після восьмирічки відразу подалася на свої хліба – влаштувалася на Київську бавовнопрядильну фабрику, де і розпочала свою трудову діяльність. Була активна, займалася спортом – легкою атлетикою, за що неодноразово отримувала премії та подяки. Спорт покинула, а біг (жартома) не покидала, доводилося крутитися все життя», - розповідає жінка.
Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася на Київському вокзалі. Ольга Миколаївна пригадує: «Проводжала якось маму до тітки у гості, а квитків не було. Підійшов Михайло, а він працював у багажному відділенні, і якось допоміг втрясти це питання. Ми переглянулись і з першого погляду один одному сподобалися. Він був старшим на 8 років. Слово за слово, розговорилися, дізнався де я працюю, згодом завітав на фабрику. Потім поїхав до моїх батьків просити руки, а далі і до його в Ніжин приїздили.
У 1968 побралися. Жили в батьківській хаті по вул.Челюскіна. Свекруху, Горпину Павлівну, з перших днів називала мамою. Вона жінка мудра була, виховала шістьох дітей. Свекор прийшов з війни інвалідом, без ноги, за рік до нашого весілля помер. Зі свекрухою прожила 16 років душа в душу. Молодою тягло до мами, до рідної домівки, а свекруха мені сказала так: «Твоя скибка відрізана, домівка вже тут». І так я в Ніжині більше 50 років», - розповідає жінка.
Ольга Миколаївна працювала в колгоспі Фрунзе, згодом на заводі «Сільмаш», а разом з тим виховувала діток. Привчала до роботи, діти допомагали у всьому. 20 років, як не стало чоловіка Михайла.
Родина Киричок разом. Фото із сімейного архіву
Діти отримали освіту, одружилися. Всі чотири сини Юрій, Михайло, Сергій, Андрій гарні господарі, люблячі батьки. Андрій – у перших рядах добровольців у 2014 році перебував у зоні АТО, отримав поранення під Іловайськом. Сергій з травня 2017 року зарахований до складу Збройних сил для проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, на даний час знаходиться у зоні ООС.
«Донька Наталія перукар, живе зі мною, є опорою та підтримкою. Зяті та невістки в мене гарні, поважають, називають мамою», - зазначає Ольга Миколаївна.
Наостанок розмови запитую: «Чи легко бути героїнею?». На що Ольга Миколаївна відповіла: «Справжня нагорода – вдячні діти. Щоб стати справжньою героїнею для своїх дітей, не обов’язково отримувати це звання офіційно. Нині велика родина це відповідальність, у першу чергу, а колись була норма. Та втім мати одну чи більше дітей це справа кожного… Та не треба забувати: як велика ріка бере початок і силу з малого джерела, так і наша держава починається з родини. А родина до родини – народ...»
