29 січня цього року виповнюється сто п’ята річниця бою під Крутами. Напевно, не знайти вже українця, якій би не чув про визначну подію. Ця героїчна сторінка українського народу глибоко вкарбована в нашу історичну ментальність та нерозривно пов’язана як із національною гордістю, так і з трагедією. Висвітлення бою під Крутами, його передумов і наслідків, у історичній ретроспективі цілком залежало від політичної кон’юнктури й коливалося від агресивного фальшування або повного замовчування за радянського часу, до визнання його як мало не найголовнішої події в державотворчих потугах української нації. Відтак, спробуємо глянути на наслідки подій 29 січня 1918 року, спираючись виключно на фактологічний матеріал.
22 січня 1918 р. Центральною Радою було ухвалено IV Універсал, що проголошував незалежність Української Народної Республіки (УНР). Це відбувалося на тлі повномасштабного військового наступу, розпочатого проти УНР ще в грудні 1917 р. військами радянської Росії, більшовицьке керівництво якої, й надалі вважаючи всю територію колишньої Російської імперії «єдиною й неділимою» (проте вже під власною юрисдикцією). І не полишало спроб «більшовизувати» конче потрібну їм, багату на ресурси Україну.
З півночі на Київ наступала армія чисельністю близько 5000 солдатів з артилерією та бронепоїздами під командуванням колишнього царського полковника М. Муравйова. На противагу більшовицьким військам, УНР змогла виставити військо у 520 вояків, яке складалося з учнів Першої української юнкерської школи імені Богдана Хмельницького та Першої сотні Студентського (помічного) куреня Українських Січових Стрільців. Принагідно додаємо, що на поміч українському війську виступили нечисельні загони про-українськи налаштованих мешканців навколишніх сіл, козаки з сіл Хороше Озеро та Кагарлики (останнє – це частина сучасного с. Крути), а також загін, очолюваний ніжинським сотником О. Твердовським, що складався переважно зі студентів Ніжинського історико-філологічного інституту та гімназистів міського ремісничого училища.
Українцям, завдяки вдалому використанню насипу залізничної гілки Крути-Чернігів і героїзму бійців, вдалося стримувати наступ більшовиків до темряви. При цьому вони спромоглися завдати більшовикам значних втрат. За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Втрати бiльшовицького вiйська пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 вояків. Зважаючи на перевагу нападників, українським керівництвом було організовано відступ до ешелону, що очікував за пів версти від станції Крути в бік Ніжина. Тож, після збору вцілілих після бою під станцією Крути вояків ешелон відбув у бік Києва. Перед цим українські вояки розібрали частину залізничної колії, аби унеможливити швидке переслідування більшовицьким бронепоїздом.
Формально, відступ українських військ кваліфікують як поразку. Та з точки зору наслідків – це була беззаперечна перемога українського війська, адже наступ більшовицьких військ на декілька днів було призупинено. Це дало можливість, по-перше, придушити антиукраїнське повстання в Києві; по-друге, ускладнити більшовицьким загонам просування до Києва – адже треба було ремонтувати розібрані колії, просуватися суходолом по бездоріжжю, що врешті не дозволило захопити українську столицю швидко й без бою; по-третє, перегрупувати українські війська задля подальшої оборони міста. Й інше – не менш головне – дало можливість українській делегації у Брест-Литовську (сучасний білоруський Брест) заключити мирну угоду з державами Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина), внаслідок чого почалося очищення України від більшовицької окупації: протягом другої половини лютого – квітня 1918 р. за підтримки добре вишколених і загартованих у війні німецьких і австро-угорських військ владу УНР було відновлено на всій території Лівобережної України (аж до Східної Слобожанщини й Кубані) та в Криму.
З огляду на сьогодення і на все, що ми знаємо про той бій, цілком зрозуміло, що він мав важливе, якщо не виняткове, значення, а жертва молодих оборонців української державності аж ніяк не була марною. Без сумніву: хлопці були Героями, які полягли за свою Батьківщину. Вони були справжніми Захисниками України.
Роман АВРАМЕНКО, науковий співробітник відділу Музей історії Ніжина
