5 – Борщ Микола Митрофанович (1948), музикант, педагог.
75 років тому від дня народження
Старший викладач Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М.В. Гоголя (1977-1982). Керував академічною капелою інституту. Завідувач відділом культури Ніжинського міськвиконкому (1982-1986).
Заслужений працівник культури України (2001). Художній керівник Чернігівської обласної філармонії (з 1986 р.). Старший викладач відділу хорового диригування Чернігівського музичного училища ім. Л.М. Ревуцького (з 1990 р.). Керівник заслуженого народного хору «Десна» чернігівського міського Палацу культури (1999-2010). Регент Єпархіального хору церкви святої великомучениці Катерини Київського Патріархату (з 2008 р.). Директор та хормейстер капели бандуристів ім. О. Вересая Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм (з 2010 р.).
Автор багатьох музичних творів для хору та обробок українських народних пісень. Неодноразово відзначений почесними грамотами Міністерства культури України, Чернігівської обласної адміністрації та обласної ради. Лауреат обласної премії ім. Г. Верьовки. Нагороджений Орденом Святого Миколи Чудотворця.
6 – Ліпсніс Віктор Іванович (1933-1997), спортсмен.
Уродженець Ніжина. 90 років від дня народження
Майстер спорту СРСР зі штовхання ядра (1958). Учасник XVII і XVIII Олімпійських ігор (1960, 1964), дворазовий срібний призер чемпіонатів Європи (1958, 1962), триразовий чемпіон СРСР (1960-1962), чотириразовий призер чемпіонатів УРСР (1957, 1958, 1959, 1963). Установив 8 рекордів СРСР (1958, 1960, 1962, 1964).
Працював старшим тренером спортивного товариства «Авангард» (Київ). Нагороджений медаллю «За трудову відзнаку» (1960).
7 – Доброліж Вадим Володимирович (1913-1973), український живописець і художник театру.
Уродженець Ніжина.110 років від дня народження
Персональна виставка у Ніжині (1999). Картину «Лагуна біля Вікторії» (1960) дружина художника подарувала художньому відділу Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського.
Працював на Київській кіностудії під керівництвом Олександра Довженка. Під час Другої світової війни вивезений німцями, опинився в таборі для переміщених осіб Гайденау поблизу Гамбурґа. З 1948 року й до останніх днів проживав у Канаді.
Розписував храми, оформляв іконостаси, писав ікони в традиціях української живописної школи. Іконостас кафедрального собору Святого Іоанна Хрестителя Західної єпархії Української православної церкви в Канаді (м. Едмонтон) виконав у стилі українського бароко (1970-1973). Оформив театральні вистави в Едмонтоні.
Працював у Канаді і як театральний художник. Написав декорації та оформив вистави «Наталка-Полтавка», «Ніч під Івана Купала», «Кармен», «Травіата», «Спляча красуня» та ін. Багато робіт присвятив Україні: пейзажі «Козацька доля. Кодня» (1947), «Покинута хата» (1949). «Зима в Україні» (1969), «Українське село»; натюрморти; цикл робіт «Квіти»; скульптурні роботи «Соняшники», «Маки», «Калина», «Бандура», портрети Т. Шевченка, І. Франка; ілюстрації до українських книжкових видань.
16 (4 за ст. ст.) – Брандт Роман Федорович (1853-1920), мовознавець, літературознавець, письменник, перекладач.
170 років від дня народження
Професор Ніжинського Історико-філологічного інституту кн. Безбородька (НІФІ) (1877-1886). Вчений секретар Конференції НІФІ (1883-1886). У Ніжині випустив книгу «Переложения Ореста Головнина» (1886) з перекладами творів Анакреонта, Дж. Байрона, Р. Бернса.
Володів 20-ма іноземними мовами. Опублікував кілька підручників і текстів лекцій з фонетики й морфології польської (1894), сербської (1895), чеської (1900, 1901), болгарської (1901) мов, вступу до слов’янської філології (1915). Займався проблемою штучних міжнародних мов, зокрема есперанто. Редактор журналу «Волна эсперанто». Автор першого дослідження зі слов’янської акцентології «Начертание славянской акцентологии» (1880). Опублікував кілька збірок віршів, байок під псевдонімом Орест Головнін. Відомий як перекладач поеми Т. Тассо «Визволений Єрусалим» (пісні І-XX), сонетів У. Шекспіра, поеми Л. де Камоенса «Лузіади» та ін.
17 – 155 років від часу відкриття (1868) Ніжинської залізничної станції.
1 травня 1867 року почалося будівництво залізничної Курсько-Київської магістралі, куди входила станція Ніжин.
Ніжинський вокзал побудували на відстані 5 кілометрів від міста. Це був єдиний у Російській імперії вокзал, який мав таке розташування. У 1898 році через Ніжин було вивезено 1 млн. 400 тис. пудів зерна. У 1908 р. – 7 млн. 249 тис. пудів. Зростала й кількість перевезених пасажирів. За 1913 рік – 90 тис. чоловік. Ще більшого значення набуває станція Ніжин у зв’язку з будівництвом залізничної колії Ніжин-Чернігів, котра увійшла в експлуатацію 22 листопада 1925 року. Нині це одна з найважливіших залізничних магістралей країни.
20 – Мані Лейб (справж. ім’я Мані-Лейб Брагінський) (1883-1953), єврейський поет, перекладач.
Уродженець Ніжина.140 років від дня народження
Автор циклу віршів «Ніжин», написанних в еміграції.
-
року емігрував до Америки. Найбільш видатний поет нового часу, який писав на ідиш. Центральна фігура серед поетів групи «Ді юнге» («Молоді») (1907-1919), першої модерністської групи в американській єврейській літературі.
21 – 30 років від часу заснування (1993) ТОВ «Просвітньо-виробнича комерційна фірма «Сяйво».
Постачальник високоякісної сировини для хлібопекарської, кондитерської, олієжирової, комбікормової галузей, підприємств птахівництва і тваринництва. Член Чернігівської регіональної Торгово-Промислової Палати, Торгово-Промислової Палати України й Асоціації «Об’єднання підприємств Ніжинщини». Заснувала Ніжинську міськрайонну благодійну організацію «Благодійний фонд «Ніжен» (2002).
Брала участь у заснуванні Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства й коноплярства України» (2017). Надає підтримку розвитку української культури, відродженню храмів, просвітництву. Генеральний директор – Микола Пантелійович Шкурко. Адреса: вул. Станіслава Прощенка, 7а.
Інформація nizhyn.city надана Ніжинською міською центральною бібліотекою
