Ніжин.City
20 червня 2024 11:22
У червні 2024 р. Україна відзначає 175-річчя від дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) – яскравої постаті української культури, української письменниці, меценатки, перекладачки, етнографині, фольклористки, публіцистки, громадської діячки, члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук, матері всесвітньовідомої Лесі Українки, сестри професора Михайла Драгоманова.
Олена Пчілка (літературний псевдонім, справжнє ім’я – Ольга Петрівна Драгоманова-Косач) народилася 29 червня (записано у метриці), в автобіографії – 17 липня, а за твердженням доньки Ольги Косач-Кривнюк – 17 червня 1849 р., у м. Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту здобула вдома. З дитинства, завдяки матері Єлизаветі Іванівні, полюбила народні пісні, оповіді, казки.
Народна творчість для письменниці стала невичерпним джерелом і натхненням. Ранні поезії Олени Пчілки стали своєрідними переспівами українських народних пісень. Вона мала композиторські здібності та створила музику до пісень «Розлилися води на чотири броди», «Поставлю я хижку» тощо. У 1866 р. О. Драгоманова закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат А. Нельговської. Це був один з кращих учбових закладів того часу. П’ятирічне навчання, окрім інших предметів, включало природознавство та фізику, історію, німецьку та французьку мови, літературу. Під час навчання Олена жила у брата Михайла, під значним впливом якого й сформувався її світогляд. Він залучив сестру до київської культурно-просвітницької організації української інтелігенції «Громади». Саме тут майбутня авторка познайомилася з композитором М. Лисенком, письменником М.Старицьким, вченими етнографами та фольклористами П. Житецьким, О. Русовим і С. Русовою.
У 1868 р. Ольга Драгоманова одружилася з Петром Косачем (походив із північної Чернігівщини, нащадок козацької старшини та дворянин). Молода сім’я виїхала на Волинь до місця служби чоловіка, де він обіймав посаду голови з’їзду мирових посередників у м. Звягель (нині Новоград-Волинський). У подружжя з часом народилися перші діти: Михайло, Лариса й Ольга. Сімейне життя Ольга пов’язувала із улюбленою справою – етнографією, а саме записувала пісні, займалася пошуком обрядів та звичаїв, збирала зразки народних вишивок. На Волині люди звали її Оленою, а чоловік особисто найменував пчілкою – «бо вона, як та пчілка працює». Згодом прізвисько «Пчілка» стало її псевдонімом.
Невтомною працею, подібною до безкорисливої праці бджоли, Ольга Петрівна збагачувала українську поезію, фольклор, а зрештою, й усю рідну культуру. Свій творчій шлях Олена Пчілка розпочала з перекладів польських письменників, подорожувала, зокрема у 70-х роках двічі побувала за кордоном. У 1872 р. Олена Пчілка у Відні зустрічалася із засновницею жіночого руху в Західній Україні, письменницею Наталією Кобринською, та брала участь у створенні альманаху «Перший вінок». У 1876 р. вийшов друком альбом Олени Пчілки «Український народний орнамент» і був презентований широкій громадськості на Всесвітній виставці в Парижі. У 1882 р. була підготовлена та надрукована книга «Українським дітям».
Ольга Драгоманова-Косач заснувала невелику громадську бібліотеку лише із українських книжок, оскільки в ті часи українське друковане слово було заборонено в Російський імперії. У зв’язку зі службовими призначеннями чоловіка родина Косачів переїздить до Луцька, згодом до Колодязного, де народилося ще троє дітей – Оксана, Микола та Ісідора. Ольга Петрівна, як любляча мати, мала на меті оточити своїх дітей «такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою», а тому разом із чоловіком викладали низку предметів вдома, приватно наймали викладачів.
На той час Олена Пчілка була однією з перших і визначних дитячих письменників. «Майбутнє батьківщини залежатиме від того, – переконувала вона сучасників, – чи дитина виросте приятелем чи ворогом України, од того, що їй буде защеплене в сім’ї». Багато енергії та таланту поклала письменниця на виховання й освіту українських дітей. З 1883 р. Олена Пчілка почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», у 1886 р. вийшла її перша збірка поезій «Думки-мережанки», своїм коштом видала «Співомовки» Степана Руданського.
В 90-х роках родина Косачів переїхала до Києва, де Олена Пчілка поринула в українське громадське життя, беручи участь в «Громаді», організувала український відділ при «Літературно-артистичному товаристві» та влаштовувала разом з М. Лисенком і М.Старицьким літературні вечори. З ініціативи Олени Пчілки було засновано у 90-х роках у Києві літературне товариство «Плеяда молодих українських літераторів». Насамперед письменниця хотіла об’єднати літературне українське оточення та надати молодим літературним київським колам європейського характеру, заохочувала літературну молодь перекладати поезію й прозу світових майстрів і пильнувала, щоб ті переклади були найкращими. Утім у 1905 р. діяльність товариства «Плеяда» була заборонена за «неблагонадійність».
ОЛЕНА ПЧІЛКА З ДОНЬКОЮ ЛЕСЕЮ УКРАЇНКОЮ
Олена Пчілка була справжнім борцем за українство. Досить пригадати подію на святі відкриття пам’ятника І.П. Котляревському в Полтаві 1903 р., на яке з’їхалися свідомі українці з усієї України. Поетка, усупереч забороні влади, виголосила промову рідною мовою, чим викликала велике захоплення земляків. Її промова була першою виголошеною на території Росії українською мовою в офіційній обстановці. Вона стала єдиною на той час жінкою-керівником літературно - громадського часопису «Рідний край», де друкували твори Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, так і молодих авторів: Олександра Олеся, Павла Тичини, Максима Рильського. Більшою частиною творчого доробку письменниці є твори для дітей. Вона підіймала політичні та соціальні питання. З 1908 р. почала видавати додатком до «Рідного краю» журнал «Молода Україна». У власних статтях намагалася пробудити в малечі національну свідомість і прилучити читачів до здобутків світової культури. До співпраці в згаданому часопису, крім своїх доньок Лесі Українки, Ольги (Олесі Зірки), редакторка залучила художника О. Сластіона та історика Д. Яворницького. У тижневику «Рідний Край» О. Пчілка виступала переважно як публіцист. Як письменниця та драматург писала спогади й продовжувала фольклорно-етнографічну діяльність. У 1908 р. вийшла друком збірка її повістей, оповідань, п’єс «Світова річ». В експедиції на Волині записала 12 унікальних колядок та інші народні пісні, згодом опублікувала наукову розвідку «Українські колядки» у журналі «Киевская старина».
Початок століття приніс Олені Пчілці тяжкі втрати – смерть сина Михайла (1903 р.), чоловіка (1909 р.), дочки Лариси (1913 р.). У часи першої світової та громадянської воєн письменниця, незважаючи на похилий вік, не кинула пера. У рідному Зеленому Гаю на околиці Гадяча організувала дитячий аматорський театр, писала для нього п’єси, періодично редагувала газету Гадяцького повітового земства, видала збірку «Зелений Гай.
На події 1918 р. поетка відгукнулася поезією «Червоні корогви». У цей період активною громадянською позицією Олена Пчілка привернула до себе увагу радянської влади, у зв’язку з чим зазнала переслідувань і змушена була виїхати з Гадяча. Лише 1924 р. Всеукраїнська Академія наук виклопотала від уряду для неї персональну пенсію. Згодом письменниця повернулася до Києва, де продовжила займатися творчою діяльністю. У 20-30-ті роки вона працювала в етнографічній і літературно-історичній комісіях УАН. У 1925 р. за заслуги в розвитку української літератури, науки та культури Олену Пчілку було обрано членом – кореспондентом Академії Наук УРСР. Вона стала першою вченою-жінкою у такому високому статусі. Крім науки займалася літературною працею, писала різноманітні розвідки: «Українські народні легенди останнього часу», «Українське селянське малювання на стінах» та ін. У журналі «Україна» друкувалися її спогади про брата Михайла Драгоманова, друга сім’ї Миколу Лисенка, інших відомих діячів української культури.
У 1929 р. розпочалися арешти української інтелігенції, зокрема друзів і знайомих Олени Пчілки. Арешт самої ж письменниці не вдався, оскільки тяжка хвороба взяла її першою. Померла Ольга Петрівна Косач в Києві на 81-му році життя, похована на Байковому кладовищі поруч з могилою доньки Лесі. Довгий час про Ольгу Петрівну не писали, не друкували її творів, намагалися викреслити з історії літератури. Упродовж багатьох років приховували творчу спадщину Олени Пчілки, згадували її найчастіше тільки як матір Лесі Українки. За своє життя вона встигла так багато, що це викликає щирий подив та захват.
Справжня українська інтелігентка, одна з найосвіченіших жінок свого часу, вірою та правдою служила поставленій меті – бачити Україну незалежною.
Ірина Радей, наукова співробітниця відділу Музей
«Поштова станція» НКМ ім. І. Спаського
