ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ФЕНОМЕН ГАННИ БАРВІНОК
До 140-річчя жіночого руху в Україні
Якщо хто колись відвідував історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша «Ганнина пустинь» на хуторі Мотронівка що неподалік Борзни, точно не міг обійти увагою бронзової жіночої фігури. Струнка дівчина у вишиваній сорочці і картатій плахті, підперезана тонкою запаскою, що виполювала зілля у квітнику поміж рядками строкатих майорів та запашних чорнобривців, здається, тільки на хвильку розігнулася, щоб перепочити. Її голова, пов'язана широкою стрічкою, з-під якої вибиваються неслухняні пасма заплетеного у косу розкішного волосся, злегка повернена вліво, де неподалік розкішної липи на великому жолобі поряд з колодязем, повернувшись із далеких мандрів, схилився літній чоловік, і стільки в тому погляді любові й турботи, що їх, здавалося, могло б вистачити на цілий світ. Це – Олександра Білозерська, для якої світом був чоловік та любий серцю маєток Мотронівка. Її пустинь…
«Ганнина пустинь»…Сьогодні сюди приїздять люди не тільки з України, а й з усього світу, щоб відвідати благословення місці, походити по стежках, де відбулося знайомство й затим весілля і де під розкішними липами в родинному пантеоні знайшли свій вічний спочинок Ганна й Пантелеймон Кулеші. Тут були Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Пулюй, Василь Білозерський, Микола Костомаров, Віктор Забіла. Тут прозориться чистою водою сажалка, біля якої біліє альтанка, в якій любило відпочивати подружжя, як і колись, завжди раді гостям в будинку Білозерських, де наразі розміщений музей. У хаті, колись збудованій Пантелеймоном за порадою Олександри, і вже пізніше реконструйованій за історичними документами, відтворений і дихає життям інтер'єр її господарів…
Олександра Білозерська увійшла в літературу під творчим псевдонімом «Ганна Барвінок» як талановитий прозаїк, автор оповідань з народного життя. Її цікавила доля жінки в сім'ї. Будучи справжнім літературним співцем долі жіночого горя і щастя, вона так правдиво й талановито змальовувала своїх героїнь, що здавалося, наче читаючи оповідання, людина й сама проживала їхнє життя і їхню долю.
Мова героїнь Ганни Барвінок яскрава, колоритна, справді народна. А передалася вона письменниці від матері, дочки козацького сотника, яка й сама багато читала, кохалася в українській мові, знала багато українських пісень. Від матері їй пернейнялося і вміння входити в життя простих людей, бути поряд і наважитися зазирнути у їхню душу, викликати їхнє довір'я й розділяти їхні радощі й біди.
Ставши однією з цікавих творчих постатей так званої шевченківської доби (до речі, Тарас Шевченко був свідком з сторони нареченого на їхньому з Пантелеймоном весіллі, яке відбулося в Мотронівці), невже ж ця талановита письменниця могла повністю «розчинитися» лише в своїй любові до цього чоловіка? Звісно ж, ні.
Її творчістю захоплювалася Наталія Кобринська. «Я через літературу прийшла до розуміння жінки у суспільстві – тому й хотіла інших повести за собою» - писала одна з найосвідченіших галичанок, яка першою явила світові поняття української феміністичної художньої літератури, літератури про жінку, про її місце, роль і покликання в суспільстві.
Готуючи до виходу свій альманах «Перший віночок», Наталія Кобринська попросила Ганну Барвінок подати їй свої твори для публікації. Загалом, в науковому обігу є відомості про шістдесят листів творчої переписки Наталії Кобринської до Ганни Барвінок. Так, в виданні 1887 року були опубліковані її оповідання «Перемогла» й «Жіноче бідування». В іншому часописі - альманасі «Наша доля», за випуск якого Наталія Кобринська взялася в 1893 році, теж були оповідання нашої землячки, зокрема, «Праправнучка баби Борбця» . Ще одне Ганнине оповідання - «Забісована дівчина Настуся»- подружжя Кулешів вмістило до другої книги-альманаху, який вийшов двома роками пізніше, й навіть фінансово посприяло його виходу, виділивши на це сто двадцять рублів власних коштів.
А,втім, безпосередньо зустрітися з Ганною Барвінок Наталії Кобринській вдалося лише одного разу, вже після смерті Пантелеймона Куліша – Наталія Іванівна відвідала свою літературну посестру у Мотронівці під час своєї подорожі на Наддніпрянщину. Зворушливою була та зустріч, в ході якої гостя не тільки милувалася красотами родинного осередку Кулішів, знайомилася й спілкувалася з їх численною ріднею, захоплювалася розповідями Олександри про свою молодість та згадували про Пантелеймона, гостювали в родинах їхнвіх сусідів-селян, і в той же час вели інтелектуальні бесіди, ділилися власними поглядами на національне виховання й роль української інтелігенції тощо. Вже після повернення додому у листовому спілкуванні зі своєю названою матір'ю, як називала Наталія Олександру, відшукувала родинну опіку й душевну розраду. Щиролюдська налаштованість і материнська опіка цієї жінки, яка попри власні життєві випробування, могла легко перейматися недолею інших, причому не тільки у творчості,була для Кобринської і душевною розрадою, і життєвим прикладом нескореного духу та міцної волі, й водночас уособленням внутрішньої рівноваги та розміреної вдачі. З виявом глибокої шани та вдячності вона присвячує їй свою збірку «Казка», розраховуючи на Олександру і як постійну співробітницю в єдиному жіночому органі, який планувала заснувати й очолити разом із жіночими товариствами «Клубом русинок», «Кружком українських дівчат» та «Трудом» після свого переїзду до Львова в 1905 році, однак цим задумам здійснитися не вдалося. А втім, до самої своєї смерті у 1911 році Олександра залишалася для Наталії найближчою душевною повірницею, дбайливою названою матір'ю, яка в численних листах щиро переймалася життєвими драмами своєї названої доньки, намагаючись підтримати і втішити. Її духовне наставництво й матеріальна підтримка затим вилилися в їх плідну літературні співпрацю…
У вісімдесятирічному віці Ганна Барвінок померла на своєму хуторі у Мотронівці. Її могила тепер назавжди поруч зі своїм коханим Пантелеймоном. Багато води з тих пір втекло в Борзенці, з'явилися нові покоління, села змінилися та й сама Україна стала іншою. Та пройшовши випробування часом, народні оповідання Ганни Барвінок зберегли до нас побут і ті прекрасні жіночі образи з глибини життя українського народу, дали нам змогу зазирнути в ті прекрасні жіночі душі, намилуватися їхніми постатями й життєвою мудрістю…
Катерина МИХАЙЛЕНКО.
На знімках: фрагменти з вшанування 205-річчя від дня народження П.Куліша; у родинному маєтку Білозерських-Кулешів "Ганнина пустинь"
