Кандидатку психологічних наук, доцентку кафедри педагогіки, початкової освіти, психології та менеджменту Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Оксану Щотку добре знають не лише у цьому навчальному закладі. Науковиця і педагогиня успішно поєднує свою наукову діяльність та викладання з практичною роботою, зокрема – і в психологічному центрі, що діє при університеті, надаючи психологічну допомогу не лише студентам та викладачам, а й усім, хто звертається сюди за підтримкою. Оксана є постійною учасницею багатьох проєктів, що ініціюються у Ніжині завдяки взаємодії місцевих та міжнародних громадських організацій ряду європейських країн та Програми розвитку ООН.
Наразі Оксану Щотку часто можна зустріти у ветеранському просторі «Незламні», кілька місяців відкритому в Ніжині об’єднаними зусиллями ГО «Місто Н», Благодійного фонду «Українська незламна душа» за підтримки міської ради й Ради підприємців при міській раді, меценатів і волонтерів, багатьох небайдужих людей. Його головною метою є підтримка ветеранів, внутрішньо переміщених осіб та постраждалих внаслідок воєнних дій, їхня соціалізація та реалізація їхніх можливостей при поверненні до цивільного життя. За короткий час цей ветеранський хаб став улюбленим місцем, куди ветерани й ветеранки звертаються за допомогою й підтримкою. Люди збираються тут, щоб поділитися своїми переживаннями чи ідеями, отримати консультація з психологічних, юридичних, кар’єрних питань. Тут працює коворкінг-кімната, дитячий простір, простір для фізичних тренувань, є кав’ярня й простір для спілкування, працює затишний домашній кінозал, тощо. Власне, функціональною метою цього простору є забезпечення максимальних можливостей для того, щоб соціалізувати ветеранів і ветеранок в умовах переходу від військового до цивільного способу життя, надавати їм максимальну допомогу й підтримку у впровадженні ветеранських ініціативй реалізації їхніх можливостей.
Шлях Оксани Щотки у психологію почався ще з навчання на природничому факультеті НДПІ імені Миколи Гоголя.
.
Допомагати військовослужбовцям Оксана Щотка почала ще десять років тому.
«У 2014-му році в багатьох був шок. Від того, що Крим і Донбас стали ареною військових дій. Від того, що у нашій мирній країні гинуть люди. Але поступово прийшло усвідомлення необхідності психологічної підтримки і цивільних, які вимушено стали ВПО й не готові були приймати таку змінену реальність, і військових, котрі наприкінці 2015 року почали демобілізовуватися. Саме тоді Ізраїльська коаліція травми (ITC) розпочала в Україні навчання «Травма війни». Я пройшла відбір і потрапила до числа психологів, яких навчали ефективним методикам допомоги ВПО та ветеранам.
Паралельно з навчання починала роботу з військовими та переселенцями. Перший мій серйозний досвід роботи – з ветеранами, тобто з військовослужбовцями, які вже демобілізувалися і мають адаптуватися до цивільного життя, відновити своє психологічне благополуччя. Ця ініціатива розпочалася у 2016 році, коли держава почала фінансувати відновлення ветеранів на базі санаторіїв. До цієї роботи також були залучені і мої колеги з університету Гоголя Інна Кошова, Ніна Литовченко, Оксана Михайлова. Тоді для ветеранів усе це стало новим і незвичним досвідом, відповідно було й багато скепсису. Але поступово він зникав, адже військові побачили, що це їм потрібно й ефективно допомагає у процесі адаптації».
А згодом Оксана Щотка долучилася до колективу Ніжинського ветеранського простору «Незламні».
«Про цей простір хочу сказати окремо, – зазначає психологиня. – Хочу подякувати Юлії Кузьменко, начальниці відділу міжнародних зв’язків та інвестиційної діяльності Ніжинської міської ради, що запросила мене долучитися до роботи у просторі. Її небайдужість і досвід написання проєктів допомогли цьому простору відбутися. Осердям «Незламних» є Інна Кулинко, котра зробила дуже багато для того, щоб він був створений і діяв. Юлія та Інна створили сильний, професійний і класний тандем, який став локомотивом реалізації в життя цього проєкту. Першим моїм проєктом у цьому ветеранському хабі було започаткування системної психологічної роботи з ветеранами війни. Наразі за психологічною підтримкою до ветеранського простору можуть звертатися усі мешканці нашої громади. Крім мене, психологічну підтримку тут надає психологиня Ольга Чурикова, працює арт-терапевтка Ніна Кущенко, телісно-орієнтовані сеанси проводить Ірина Савченко, є тренер та вихователь для діток, - розповідає Оксана Щотка. - Жінки можуть приходити з дітьми, що є дуже важливим. Психологи пропонують індивідуальні та групові форми роботи, арт-терапевтичні зустрічі, тілесно-орєнтовані практики. Можуть долучитися ті, хто має потребу відновити свій психо-емоційний стан, збагатити ресурси. До речі, влітку ми організовували тренінг для жінок із родин військовослужбовців та ветеранів на тему «Як не потонути у вирі гніву? Загалом маємо кілька цільових груп. По-перше, це ветерани і їх родини, а також рідні військовослужбовців, які воюють на фронті. І їх звернення дуже важливі. Зазначу, що значна частина ветеранів має серйозні медичні діагнози, і на першому етапі реабілітації вони знаходяться переважно під опікою рідних. Саме сім’я допоможе мінімізувати наслідки, які можуть статися після їх повернення до мирного життя, і сприятиме їх адаптації до цивільного життя. Рідні військових повинні це розуміти. І те, що вони до нас звертаються, –суперважливо. Ми чекаємо батьків, дружин і дітей наших оборонців, аби підтримати, навчити триматися і допомогти у цьому своїм рідним. Ще один важливий напрям роботи – рідні загиблих і зниклих безвісти…»
Користуючись нагодою прошу Оксану дати кілька загальних порад для дружин та чоловіків, датьків та дітям, чиї рідні повернулися з фронту.
«Насамперед членам таких родин треба дбати про свої ресурси. Якщо у них немає стабільного внутрішнього стану, то вони не зможуть стати опорою для людини, яка повернулася з війни. Жінки теж дуже змінилися, взяли на себе ті функції, які раніше виконував чоловік, і відчувають себе виснаженими. Запам’ятайте: відносини обов’язково будуть перебудовуватися. І так має бути! Бажання законсервувати, залишити їх незмінними заважатиме адаптації. Треба бути готовими, що все зміниться, і треба дбати про ресурс для цих змін. Тому, якщо є така проблема у сім'ї, запрошує всіх до «Незламних».
«Більшість сприймає професію психолога як таку, де ми маємо справу лише з душевними стражданнями. Але ж ми бачимо і зміни на краще, спостерігаємо, як людина стабілізується, стає радіснішою, знаходить себе, чуємо слова вдячності. Щоб не вигорати у цій професії, як і в будь-якій іншій роботі, потрібно бачити результат. Доволі ресурсним у плані відновлення я вважаю навчання. Можливість дізнатися про нові підходи й техніки допомагає роботі психолога, тримає його у тонусі і робить більш ефективним у наданні допомоги. Зазначу, що нам, психологам, також час від часу доводиться звертатися до колег-психотерапевтів за особистою психологічною допомогою, адже й ми відчуваємо виснаження і моральну втому. А ще, як на мене, то мабуть, допомагає здатність підтримувати внутрішню дистанцію, коли ти точно розумієш: то є біль клієнта, то не твій біль. Обов’язково потрібно розводити все це усередині, разом із тим зберігаючи співчуття. Треба розуміти горе клієнта, але не можна зливатися з ним. У кожного з нас своє горе, у мене теж воно є, і воно інше. Ця диференціація обов’язкова, адже допомагає зберегти ресурси для подальшої роботи з надання допомоги. І під час навчання психотерапевтів там дають такі знання. Психолог-практик, який працює лише з клієнтами, – це важко. Мені пощастило поєднувати професії: наукова діяльність, викладання у виші, робота зі студентами і практика. Не знаю, чи змогла б я упоратися з цією роботою, якби займалася лише психологічною практикою. Все ж така комбінація, коли ти вивчаєш, досліджуєш, активно працюєш зі студентами, для мене є дуже ресурсною. Ще важливо, щоб у житті була не лише робота, потрібні важливі люди, інтереси та хобі поза роботою»…
Наталія Приходько, Катерина Михайленко.
На знімках: Оксана Щотка.
Матеріал підготовлено за сприяння Волинського прес-клубу.
