Дар’я Шекера – учениця 11-В класу та президент шкільного парламенту Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7. Її активності можна лише позаздрити, адже Даша – танцівниця, спортсменка, активістка, волонтерка та дослідниця минулого Ніжина, зокрема тих пам’яток, що не збереглися до нашого часу.
Дар'я ШЕКЕРА
Пропонована читачеві розвідка у 2025 р. стала призером міського науково-дослідницького фото-конкурсу «Стежками рідного Ніжина» в номінації «Історичний опис фото» посівши ІІ місце.
Ніжин, місто з багатою історією та культурною спадщиною, завжди приваблював мандрівників і дослідників. Його вулицями ходили видатні особистості, а архітектурні пам’ятки свідчили про багате минуле. Однією з таких перлин був костел святих Петра і Павла, який на жаль, не зберігся до наших днів.
На початку XVIII століття, у зв'язку з розташуванням у Ніжині значної кількості католицьких офіцерів, переважно німецького походження, виникла потреба в католицькому храмі. Перший костел був дерев'яним і розташовувався на околиці міста. Згодом його замінили мурованою будівлею в 1746 році, а на початку ХІХ століття було зведено кам'яний костел у готичних стилістичних формах. Цей готичний храм, з його шпилями та вітражами, контрастував із простими хатами навколо і нагадував про далеке Середньовіччя.
Готика, стиль, що зародився в Європі у Середньовіччі, відзначався гострими арками, високими шпилями, великими вітражами та загальною вертикальністю форм. Саме ці риси були притаманні і ніжинському костелу. Його вежі сягали в небо, а великі вікна пропускали м'яке світло, створюючи в інтер'єрі особливу атмосферу спокою і урочистості.
У 1912 році до костьолу святих Петра та Павла приїжджає римо-католицький священник – Петро Августович Барановський, який досить швидко отримав повагу від жителів Ніжина. Також Петро Августович допомагав найбіднішим жителів польської громади.
З весни 1922 року на півдні України і в Поволжі почався голод і ніжинці не стали байдужими, а навпаки допомагали нужденним. Але також втрутилась у Ніжин більшовицька влада, відбираючи коштовності з усіх церков. Тож
10 квітня 1922 року з Петропавлівського костьолу забрали: позолочені та срібні чаші, лампади, облади тощо. Всі ці речі були потрібні для проведення богослужіння, тому Петро Августович Барановський був незадоволений цим і публічно висказав свою думку. Через деякий час він зникне в Соловецьких таборах назавжди.
Як ми знаємо в кінці 30-х років ХХ ст. в Україні розпочались гоніння на релігію. Костел, як і багато інших храмів та церков, зазнав переслідувань. Релігійні об’єкти ставали мішенню для руйнувань чи закриття будівель. Так дійшла черга й до ніжинського костьолу Петра і Павла. 1930 року він був закритий.
Але в часи німецької окупації поряд з православними храмами був відкритий і Петропавлівський костел. Там молилися солдати-католики: німці, італійці, угорці.
У вересні 1943 року, під час відступу німецьких військ, костел згорів. Створений для німців-католиків на початку XVIII ст., він загинув від рук їх нащадків, які принесли стільки горя нашому тисячолітньому місту.
На жаль, цей прекрасний храм не зберігся до наших днів. Ніжинський костел святих Петра і Павла був не просто релігійною спорудою, а й архітектурною перлиною, яка прикрашала місто. Його руйнування стало великою втратою для культурної спадщини України. Сьогодні ми можемо лише за фотографіями уявити собі всю велич і красу цього храму. Історія його загибелі є нагадуванням про важливість збереження культурної спадщини та толерантного ставлення до всіх релігій.
Дар’я Шекера ,
учениця 11- В класу Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7
