Мене звати Костирко Аня, мені 16. В 3 роки переїхала в Ніжин і ще ні разу не шкодувала про це. Місто не тільки гарне, а ще й з чудовими людьми. Зараз навчаюсь в Ніжинському обласному педагогічному ліцеї і час від часу пишу вірші — це зараз одне із головних моїх хобі, крім малювання і співу. Вигравала в таких конкурсах, як “РОЗУМфест” 2023 та есе “Війна за СВІЙ шлях” 2022 років, а також брала участь в конкурсі “стежка до Шевченка” 2025. Загалом, ідея про написання віршів в мені з дитинства — завдяки прабабусі, за що я дуже вдячна їй за ту віру і підтримку, яку вона дала мені тоді.
Чекатиму
Обійняти тебе хочу сильніше,
І там, де закінчується світло планет,
З тобою ми будемо найщасливіші,
Там, де зірки збережуть наш секрет...
На персті земній я оживу знову,
Але тепер вже в лику цвітнім.
Так схоже на сонце і дивиться вгору,
Невтомно шукаючи свій справжній дім.
Не бійся, я пам'ятаю і буду чекати,
Поки і твій час прийде спуститись униз,
А поки самотньо спостерігати
За Сонцем рідним своїм за сумним.
Творці
У ритмі слів, де мрії плетуться,
Творці геніальні, що світло несуть,
Кожен рядок — один крок до звершень,
А креатив — це вогонь їхніх душ.
Не бійтесь падінь, не бійтеся болю;
Кожен рядок — це крок до мети.
Ви творите світ, ви — його воля;
Ваша музика — це вічні вітри.
І під ножем, але не зламати,
Творіть шедеври, хоч світ і кривий.
Дайте таланту розкритись — він любить свободу,
Завітні бажання пустіть в вільний путь.
Тож підніміть голос — нехай буде чути:
Ваше слово — це зброя, що підкорить світ.
Відкрийте серце — йому дайте волю,
Бо ви творці, що творять цей світ.
Попіл без імен
Розтанувший сніг вкриває дороги,
Від нього лишились лише сліди.
Вчорашні ігри тепер без надії,
Та у серці ще горять старі вогні.
На чужих плечах малюють картини,
Забуваючи, як розпізнать кольори.
Воїни віри, що йшли за святими,
Тепер розлітаються, мов попіл, в пітьмі.
Все без прикрас — без сліз і без бурі,
Без питання, чому і куди ми йдемо,
Покірно рухаємося, співаючи хором,
Поки нас знову не пустять палати в вогні
Намалюй мені світло
Намалюй мені світло на шкірі руки,
Щоб тремтіло, жило, не зникало.
Щоб у темряві світу, де тіні гіркі,
Я тебе між зірок упізнала.
Намалюй мені небо, де сонце не спить,
Де вітер не ріже, як лезо.
Де ніч не ковтає, де можна любить,
Не ховаючись в темні протези.
Намалюй мені світло без зайвих прикрас,
Без масок, без правил, без фальші.
Щоб я знала — цей світ ще тримається нас,
Що у ньому є щось не пропаще.
Яскраві спогади
В дитинстві я вірив, що море – із клею,
А небо – з фольги, щільно спаяне вгору.
Мама сміялась, що я, мабуть, не зможу
Вирости цілим, з добротою в душі.
В школі учили не допускать помилок,
Думать, як всі, і мовчати частіше,
А я ж мріяв про крила з паперу свої
Та нишком втікати в космічну пустелю.
Йшов час, заміняючи казки та розваги
На каву, рахунки та безжальне "тримайсь".
Я став, як усі – усміхаюсь слухняно,
Та чую: всередині щось обірвалось.
І хай усе зникне в яскравому світлі,
Зім'яте, згорить до тла.
Головне – пам'ятати, як в дитинстві здавалось:
Цей світ – лиш велика гра.
