Залізничний вокзал – це символічні ворота Ніжина . Через них проходять пасажири, хто приїжджає у місто чи вирушає звідси залізницею. Як зробити короткий час перебування у будівлі, через яку вони швидко проходять дорогою на перон чи до зупинки громадського транспорту максимально приємним –про це подбали співробітники вокзалу, заквітчавши вокзал чорнобривцями. Квітами незламності, любові, надії та віри у нашу перемогу…
Життя постійно переконує в тому, що українці є не просто нацією, котра займає певну частину території Землі, ми є народом, який живе на цій землі, щоб прикрашати її. У нас же ж квіти біля хати – це не мода, а ціла філософія. Зайвий р аз наголосити на тому, що найкращим й найблагословеннішим місцем на землі для людини є те, де вона народилася, де її дім, її душа та її коріння.
Мальви, чорнобривці, півонії, красолі, нагідки... Вони буяють не тільки у домашніх квітниках, а й уздовж парканів, під вікнами, біля криниць. Часто – не для гостей, а для себе, бо квіти – це теж частина нашого генетичного коду, наша внутрішня потреба. І ще – пам’ять: бо мальви – то як у бабусі, бо ромашки – як у дівочому віночку, а мак – як спомин про якусь болючу, важку втрати. А ще ми переконані, що там, де квіти, там завжди світло й сонячно. Навіть у найтемніші часи. І зараз, коли над нашими головами летять ракети, коли на полі бою гинуть наші захисники — цвіт і майбутнє країни, й ворог стирає з лиця землі цілі міста, українці знову саджають квіти.
Вже не перший рік ніжинський вокзал також потопає у квітах. Різних - однорічних і багаторічних, «модних» і звичайних, простеньких, які, втім, гріють серце й душу своїх подорожніх, хто приїжджає в місто, чекає на пересадку на інший потяг чи вирушає у далеку дорогу – тимчасово або ж і назавжди. Та найбільше серед них – чорнобривців. Ці квіти - більше, ніж просто гарні рослини. Чорнобривці несуть у собі багатовікову мудрість, любов до рідної землі, тепло сімейного вогнища й людських стосунків. І дарують віру та надію…
За словами начальниці вокзалу Світлани Гаврилко, найбільша їхня «чорнобривниця» - чергова по залу Ніна Шлаган. І хоч збирати насіння, висівати розсаду та доглядати за рослинами в її посадові обов’язки не входить, саме з її легкої руки тут з’явилися перші чорнобривцеві клумби, які тепер вона дбайливо доглядає разом з черговими по вокзалу Інною Кузнєцовою, Мариною Вовкогон, Ніною Дворською, Оксаною Тхоренко та прибиральницями виробничих приміщень Марією Ібрагімовою, Валентиною Процько, Наталією Косяк.
«Наші чорнобривці квітують не тільки на ніжинському вокзалі, - говорить Світлана Іванівна. – Є вони вже і на столичних клумбах «Київ-Пасажирського», на Дарницькому вокзалі, у Гребінці на Полтавщині, на інших вокзалах, з працівниками яких ми ділимося насінням та розсадою. Нехай і вони радують своїх пасажирів ….».
То тільки здається, що вокзал – це просто будівля. Насправді ж це місце, де людській душі завжди неспокійно. Пасажири снують туди-сюди, кожен заклопотаним чимось своїм-купівлею квитка, очікування поїзда чи пошуком місця, де можна на нього перечекати. Поїзди постійно прибувають і відходять, а вокзал стоїть – спорожнілий чи наповнений людьми, валізами, гомоном, чиїмись болями й радощами, неспокоєм чи проблемами, він є місцем зустрічей і розставань. Й посеред усього цього - розкішні квіткові клумби. Та Та чи помічають їх самі пасажири? – власне, про це ми у них і запитали.
Оксана Маричева:
«Я мешкаю в Ніжині, а працюю в Києві, тому на вокзалі буваю дуже часто. І завжди звертаю увагу на роботу прибиральниць. Ще п’ята година ранку, а вже миються підвіконня, відкоси, весь вокзал миється як зовні, так і зсередини, прополюються клумбочки. Відчувається, що начальниця вокзалу, на жаль, я не знаю її прізвища, така уважна, бачить кожну дрібницю. Хочу подякувати їй та всім прибиральницям за красу та охайність, яка панує на ніжинському вокзалі…»
Тетяна Полякова:
«Кожен раз коли їду на Київ, милуюся різноманітними квітами на нашому вокзалі, дякую працівникам, які зробили для нас, пасажирів, таку красу…»
Валентина Дорошенко:
«Ніжинський вокзал мені рідний до болю. Часто буваю тут, бо він не тільки красивий, а й ще дуже гостинний. Завжди можна не тільки відпочити в комфортних умовах, а й пригоститися смачними пиріжками…»
Галина Пономаренко:
«У Ніжині я роблю пересадку. За станом вокзалу зазвичай люди формують думку про все місто та його жителів. Мені тут дуже подобається – чистий, квіти неймовірно гарні, смачна кава і пиріжки ніжинські найсмачніші…»
Зоя Калініна:
«Респект тим, хто відповідає за порядок на вокзалі…»
Валя Буряк:
«На вокзалі завжди порядок, чистота, багато квітів цвітуть, видно, що керівник на своєму місці…»
Власне, поспілкувавшись з пасажирами, жодних навіть нейтральних, не кажучи про негативні відгуки не почули. Натомість самі працівниці вокзалу про ту радість, яку вони дарують своєю красою пасажирам, кажуть лаконічно:
«Хочемо, щоб навіть у ці важкій й тривожні часи люди могли радіти й посміхатися. Чорнобривці – квіти незламності. Так і напишіть, що ми сіємо їх з вірою й надією на перемогу…».
Катерина ГАВРИШ
