Є спеціальності, отримати які їх здобувачі мріють ще з юних літ. Та іноді буває, що професія сама обирає людину. Саме так сталося і в житті Світлани Сіренко. Ще школяркою Свєта з братом Сашком частенько навідувалися на будівельні майданчики, де працював виконробом батько Анатолій Тесленко. Дівчинка любила спостерігати за роботою баштових кранів, які раз по раз підіймали на поверхи розчин, цеглу, панелі, за снуванням вантажних автівок, кузови яких були вщерть заповнені щебенем, піском, мішками з цементом та іншими необхідними на кожній будові матеріалами. З інтересом роздивлялася розкладені на столі у будівельному вагончику креслення, прислухалася до розмов батька з колегами під час їхніх оперативних виробничих нарад. А ще їй дуже подобалося спостерігати, як завдяки злагодженій роботі усіх цих людей – водіїв, кранівників, мулярів, кранівників, теслярів, штукатурів, облицювальників, робітників інших будівельних професій на будівельних майданчиках на Космонавтів чи на Прилуцькій виростали стіни нових багатоповерхівок, куди вже незабаром мали заїжджати щасливі новосели. І все ж, повертаючись додому, Світлана знову сідала за книжки й зошити, мріючи про свій майбутній вступ та навчання на математичному факультеті рідного Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя.
Можливо, Світлана й стала б педагогинею, якби в розмірене життя родини не втрутився випадок. У ті часи радянські будівельники брали активну участь у розбудові країн соціалістичного табору – допомагали у будівництві інфраструктури, промислових та військових об’єктів й житла в цих країнах. У складі таких інтернаціональних бригад Анатолій Опанасович вже працював на будовах Німеччини, а незабаром мав від’їжджати у довготривале відрядження до Лаосу. Аби донька-восьмикласниця не втрачала зайвих два роки на чужині, вирішили, що Світлана вступить на навчання… до Конотопського будівельного технікуму транспортного будівництва. Свого часу його закінчував і сам Анатолій Опанасович, і його старший брат Володимир, там навчалися двоюрідні сестри Світлани – чому б і їй не продовжити будівельну династію Тесленків…
Так Світлана опинилася у цій непростій та неабияк відповідальній професії. А як же точні науки та математичні розрахунки? Виявляється, ці знання необхідні в будь-якій сфері, пов’язаній, до речі, не тільки з будівництвом. Ось хоча б і на її нинішній посаді - в.о. начальника управління житлово-комунального господарства та будівництва. Власне, саме з цього й почалася наша розмова.
-Світлано Анатоліївно, чи не шкодуєте, що не стали педагогинею, а пов’язали своє професійне життя з комунальною сферою, житлом та будівництвом?
-Швидше вдячна долі, що сталося саме так. Якщо місто розбудовується,отже, у нього є майбутнє. Коли я починала свою професійну діяльність, у Ніжині було кілька власних будівельних організацій, незабаром почали з’являтися перші приватні будівельні компанії. Державним коштом чи господарським способом, власними силами з місцевого бюджету чи з допомогою інвесторів Ніжин був великим будівельним майданчиком – черги просувалися й у новенькі квартири в’їжджали не тільки пільговики, а й рядові працівники підприємств, установ чи організацій. Але часи змінюються. Утім, я не можу однозначно сказати, добре це було чи погано. Реформування такої важливої господарської сфери, як будівництво – це добре, а те, що воно проходило на фоні інших негараздів – політичних, економічних, господарських тощо – це погано. Принаймні, місцева влада і наше управління як структурний підрозділ багато робили по забезпеченню реалізації державної політики в цій сфері.
-Зазвичай будь-які новації не всіма і не завжди сприймаються позитивно. Ось згадаймо, скільки ніжинців з негативом сприйняли рішення про реконструкцію старовинної Гоголівської, а тепер ці розкішна вулиця є не тільки туристичною візитівкою міста…
- Я більше скажу: нашим управлінням напрацьовано дуже багато цікавих та різноманітних проєктів програм соціально-економічного та культурного розвитку міста, поліпшення комунального обслуговування населення, благоустрою території міста, енергозбереження, стану безпеки, умов праці та комфортного проживання мешканців. На мою думку, це саме те, що робить наше місто привабливими для потенційних інвесторів, які захочуть вкладати свої кошти і в житлове будівництво, й у виробництво, підтримуватимуть наш історично-культурний статус тощо. Справді, у нас є що запропонувати й що показати, тому дуже хотілося б бачити наш Ніжин кажуть, «туристичною Меккою», бо туризм – це теж про розвиток, про інвестиції, про наше майбутнє… Однак на превеликий жаль, через повномасштабне вторгнення наразі доводиться визначатися з пріоритетами. Наприклад, зараз поки що тільки у планах масштабна реконструкція міського парку відпочинку імені Тараса Шевченка, доведеться трохи почекати й з оновленням міського Графського парку…
-На жаль, сьогоднішні інвестиції у розвиток міста – про безпеку та оптимальну роботу об’єктів критичної інфраструктури…
-Справді, влада міста багато робить для того, щоб ніжинці, наразі це можливо в нинішній ситуації, перебували у відносній безпеці. Завдяки тісній і довготривалій співпраці з багатьма міжнародними організаціями, інвестиційними фондами, благодійними організаціями, співдружністю з містами-побратимами з багатьох європейських та інших країн Ніжин продовжує будувати – ведеться реконструкція навчальних та медичних закладів, об’єктів житлово-комунальної сфери. Ось і зараз одним з таких важливих масштабних проєктів, які ми реалізуємо у співпраці з міжнародними інвесторами є реконструкція та оптимізація міської тепломережі на території міської лікарні. Днями затвердили дорожню карту будівництва спільно з французькими партнерами нового медичного корпусу центральної міської лікарні імені Миколи Галицького…
Словом, щось вдається, щось ні, але зазначу, що роботи вистачає навіть зараз. А насправді ж дуже хочеться миру та спокою – щоб над нашими головами не літали ракети й шахеди, щоб наші захисники повернулися додому, до своїх мирних професій, до своїх родин, щоб спокій і мир запанував у кожному домі, у кожному серці. Мабуть, саме цього насамперед і побажаємо з нагоди професійного свята будівельників…
Катерина ГАВРИШ
