Любов до мандрівок малому Михайлику прищепили книги. Як тільки випадала найменша нагода, хлопчик усамітнювався, аби разом з героями Жюля Верна зануритися у таємничу загадковість підводного світу чи за вісімдесят днів об’їхати навколо земної кулі, пожити життям відлюдника на безлюдному острові Робінзона Крузо, скласти компанію малим непосидам Марка Твена, любителям пригод Тому Сойєру та Гекльбері Фінну. Тож як тільки в нього з’явився перший власний велосипед, на літніх канікулах Мишко збирав торбинку з бутербродами та водою, сідав на свого двоколісника й вирушав у дорогу. Спочатку ці подорожі були короткими, навколо Ніжина, з можливістю до вечора повернулися додому. Пізніше географія літніх веломандрівок Михайла Павловського розширилася, відтак не було у радіусі кількох десятків кілометрів таких населених пунктів Ніжинщини й Чернігівщини, куди б його не вели туристичні стежини. Спочатку подорожував сам, згодом до своїх «велопокатушок» приохотив і внука.
Михайло Павловський
« З тринадцятирічним Артемом вперше вирушили у кількаденний похід у 2014 році, розповідає 76-річний ніжинський велотурист. – Розробили собі недалекий, так би мовити, пробний маршрут: Батурин-Прилуки-Новий Биків-Стара Басань-Бобровиця-Носівка-Ніжин, зібрали все необхідне в дорогу й вирушили. Наступного року наш з Артемом маршрут проліг вже далі, до Переяслав-Хмельницького, затим на Канів, відвідали могилу Тараса Шевченка, завернули на Миронівку й додому. На наступні Артемові літні канікули наш сімейний туристичний велодует вирушив на Пирятин, Ромни, Липову Долину, Опішню, Диканьку, Решетилівку, Велику Багачку, Миргород, Лубни…»
Ще через рік у свою літню веломандрівку вирушив з хрещеником, Сергієм Куцем. На той час Артем вже навчався в Одесі, тож до нього й спланували черговий маршрут. Оскільки всі шляхи-дороги у напрямку столиці нашим туристам вже були добре знайомі, то до Києва доїхали електричкою, а там вже маршрутом на Білу Церкві, через Умань, Жашків, Одесу, Фонтанку, Вапнярку до Нової Дофінівки. П’ять діб на дорогу туди, кілька днів на відвідування визначних та курортних місць Південної Пальміри, купання в морі й стільки ж, сповнені незабутніх вражень та приємної втоми, назад.
Своїм абсолютним рекордом Михайло Павловський вважає свою поїздку, здійснену ним у 2019 році. Тоді, за його словами, за дев'ять днів він проїхав дев’ятсот кілометрів – Житомир, Бердичів, Немирів, Вінниця, Умань. Його найдовший безперервний велопробіг тривав сто п’ятдесят три кілометри. Доїжджав до Бердянська, Запоріжжя, натомість Дніпро, каже об’їхав околицею – занадто велике місто та й не пристосований цей мегаполіс для велотуристів. Хоча й зазначає, що в переважній більшості водії автівок ставляться до таких як він, прихильно, з розумінням. Сигналять, підбадьорюючи.
«Буває, що у дорозі зустрічаюся з такими, як сам, велосипедистами. Якось у Софіївці до нас підійшов чоловік. Розговорилися, виявилося, що Геннадій також прихильник цього виду транспорту, з сином теж часто вирушають у такі поїздки. Було приємно поспілкуватися, він
познайомив мене зі своїм містом, показав найкоротший шлях на Звенигородку, Шполу, Черкаси та Канів. Ми й зараз спілкуємося. Й таких зустрічей у дорозі було чимало…»
«Якщо скласти докупи всі мої велопокатушки, вийде понад шістдесят тисяч кілометрів. Можна сказати, що на своєму двоколіснику я вже практично всю об’їхав земну кулю,» - жартує наш співрозмовник.
Зазвичай під час своїх мандрівок Михайло Петрович на ночівлю зупиняється у посадках неподалік дороги. Злодіїв чи грабіжників не боїться – красти ж у нього немає чого. Велосипед теж не якийсь суперський – звичайний, колись популярний серед сільського населення, -«Аіст». Це його подарунок до шістдесятиріччя. З речей – теж тільки необхідне: документи, теплий одяг, каримат, спальник, намет, мінімум харчі. Тож розпалює вогонь, готує нехитру вечерю, заварює запашний трав’яний чай… Підсумовує почуте й побачене впродовж дня, телефонує рідним, щоб не хвилювалися й просто відпочиває, насолоджуючись тишею й красою нашої української природи.
Буває, що переглядає зроблені в дорозі знімки та відзняті на власні камери відеоматеріали. Фото та фільмування – це ще одне захоплення Михайла Петровича, яке добре поєднується з його мандрівками. До речі, у нашого веломандрівника вже є понад десять змонтованих короткометражних фільмів, у яких він розповідає про свої подорожі, має величезний архів фотознімків про історію рідного краю, тих мальовничих місць, де побував у своїх багаторічних веломандрівках, що, за його словами, вже давно стали невід’ємною часткою його життя, оскільки не тільки тримають його в тонусі, підтримують фізичну форму та позитивно впливають на стан здоров’я нашого 76-річного велотуриста.
На жаль, з початком повномасштабної війни туристичні можливості Михайла Павловського суттєво обмежилися.
«Ось, тепер знову повертаюся до своїх коротких велопоїздок, - розповідає.- Вчора знову крутив педалі на Бобровиччину. Там у мене діти живуть. Нещодавно був у Борзні, зустрічався зі своїми друзями з популярного гурту «Смоляни». Щоправда, дружина зараз вже не дуже поділяє, як колись, моє захоплення поїздками, каже, що пора вже паркуватися. Може, колись так і буде, але поки що не можу всидіти вдома - дорога й велосипед кличуть…
Місця, де побував Михайло з велосипедом на Чернігівщині
