Про цю талановиту родину ніжинських майстрів декоративно-прикладного мистецтва, не скажеш: де народилися - там і знадобилися. Бо Світлана народилася й тривалий час проживала у Білій Церкві. Родинні ж корені Миколи Старостенка, взявши початок у придеснянському Морівську, згодом проросли аж на Галичині. І все ж для Старостенків наше древнє мальовниче містечко дуже й дуже важливе. Не тільки тому, що тут вони придбали будинок і перетворили його на затишне родинне гніздечко, у якому ось вже багато років панує любов і злагода, чи що тут у них улюблена робота й поруч багато щирих та вірних друзів.
Насправді це місто свого часу дало потужний поштовх для розвитку творчості й можливість реалізуватися справжніми майстрами декоративно-ужиткового мистецтва й народних промислів. А, головне, що саме ця любов до художніх промислів колись і поєднало долі двох талановитих молодих людей в один широкий та яскравий життєвий і мистецький шлях…
…Зі Світланою Василівною ми домовилися зустрітися у художній студії «Світ-арт» - у свій вільний від основної роботи на Ніжинської станції юних техніків час педагогиня займається з дітьми, навчаючи їх азам народно-декоративного мистецтва.
Власне, колись з таких ось занять у Білій Церкві починався і її власний шлях у творчість. Потяг дівчинки до живопису першою помітила керівниця гуртка образотворчого мистецтва Білоцерківської СЮТ Ольга Романівна Лукашенко. Вона ж і спрямувала малярський талант дівчинки на поглиблене вивчення різних видів образотворчого мистецтва, зокрема, основ петриківського розпису. Причому робила це настільки цікаво й не ординарно, що по закінченню Білоцерківського педагогічного училища (у їхній родині педагогічна освіта була у пріоритеті не одного покоління), Світлана пішла працювати до міського будинку дитячої творчості, навчаючи юних білоцерківців різним видам живопису, серед яких пріоритетним та найулюбленішим був петриківський розпис.
родина Старостенків
Навчала малечу, разом з ними навчалася і сама, вивчаючи різні види й техніки образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва – декоративний розпис, валяння з вовни, гончарство, ткацтво, художнє плетіння, лялькарство, лозоплетіння. А, втім, лозоплетіння – то вже окрема сторінка у її професійній біографії. Бо основ та традицій цього давнього народного ремесла Світлану навчав … майбутній чоловік. Микола Старостенко на той час вже був достатньо відомим у творчих колах майстром народних промислів, брав участь у багатьох етновиставках та представляв свої художні вироби на Андріївському узвозі – знаменитій вулиці музеїв, театрів, галерей, та улюбленому місці туристів, охочих придбати тут сувеніри, картини, кераміку, книги тощо. Спільне захоплення двох молодих людей декоративно-прикладним мистецтвом – Микола навчав Світлану виготовляли вироби з лози, а вона йому викладала основи петриківського розпису - незабаром переросло не тільки у кохання, а й у подальшому сприяли творчій співпраці. Адже у Миколиних руках не тільки лоза перетворювалася на оригінальні філігранні мистецькі витвори. Він ще й талановитий художник та прекрасний мастер-пічник. Об'єднавши свої творчі здібності, Світлана з Миколою створили чудовий мистецький тандем.
Так, наразі Старостенки – єдині в Україні майстри, які поєднують у своїй творчості кілька видів декоративно-ужиткового мистецтва: гончарства, лозоплетіння, петриківського розпису тощо. Вони мають високе й почесне звання «Народних майстрів декоративно-прикладного мистецтва Ніжина». Свого часу саме Світлана Василівна була одним з ініціаторів створення у нашому місті «Спілки народних майстрів образотворчо-прикладного мистецтва Ніжина»…
-Ніжин завжди славився своїми талановитими, творчими людьми, - розповідає Світлана Василівна.- Саме тому нам і хотілося об'єднати в одному творчому союзі всіх місцевих майстрів традиційного народного мистецтва, мистецтвознавців, професійних художників, які своєю творчою діяльністю сприяли б відродженню й розвитку мистецьких традицій нашого краю. У полі зору спілки - збереження кращих традицій та популяризація народної культури й народного мистецтва, у тому числі й серед молоді, пошук та відкриття нових народних талантів, організація й поведення виставок майстрів народного мистецтва, їхня активна участь у різноманітних майстер-класах, конкурсах, фестивалях та інших заходах пов'язаних з вивченням та популяризацією народної творчості…
-Чи багато чого вже вдалося реалізувати з запланованого?
-Звісно, що ні, але ми постійно над цим працюємо. Так наразі ніжинська Спілка народних майстрів вже налічує близько п'ятдесяти творчих особистостей, які працюють у різних мистецьких напрямках. У нас з'явилося багато нових митців, які вражають своєю креативністю, новаторством, оригінальністю, творчою фантазією – розглядаємо нові кандидатури для прийняття у Спілку… До речі, наші майстри не тільки займаються власною творчістю – якось організувалися й розмалювали дитячу поліклініку в Ніжині, таку ж акцію за матеріальної підтримки однієї з політичних партій провели у Прилуках, в одній з медичних амбулаторій…
-Світлано Василівно, що приносить Вам найбільше душевне задоволення?
-Мабуть, таки робота. Мистецтво – це завжди задоволення. Ти або займаєщся творчість, або ні. Ми ж і відпочивати по людськи не вміємо. Так, побудеш кілька днів на природі, біля річки для натхнення – і руки вже самі просяться за роботу…Якось ми поїхали з родиною відпочивати. Але ж хіба можна всидіти на одному місці, якщо ти постійно перебуваєш у русі, у пошуку. Ось ми й придумали собі розваги – півдня купаємося, загоряємо, а півдня займаємося мехенді: наносимо відпочивальникам малюнки хною на тілі…А ще я дуже люлю читати. Щоправда, зараз це здебільшого аудіокниги- дуже зручно займатися своєю справою і слухати художні твори. З моїх улюблених письменників це Павло Загребельний, Жард Санд, Жульєта Безсоні…
-Світлано Василівно, чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?
-Якби не війна, яка круто змінила життя кожного українці, то, мабуть, так. Колись в юності верхом своїх бажань я мати родину, велику собаку, затишний дім та лозове крісло-качалку в ньому. На щастя, ті мої мрії збулися, - у мене є чудова родина, затишний дім, улюблена робота, й за все це я надзвичайно вдячна долі…
- Про що жалкуєте?
-Та,мабуть, такого немає. Хіба що ще з юності мені дуже подобалося мистецтво татуажу. Але якось не склалося. Тепер ось сподіваюся, що донька Анастасія зможе сповна оволодіти цією майстерністю. Вона хоч за освітою і професійна музикантка-скрипалька, але має художній смак та хист і вже починає пробувати себе й у цій сфері. Є у мене плани й на майбутнє. Хочу оволодіти ще одним видом декоративно-ужиткового мистецтва – навчитися прийомам коклюшкового мереживоплетіння. Сподіваюся, що опаную…
-Світлано Василівно, дякую Вам за таку щиру й відверту розмову. Зичу Вам і всій Вашій мистецькій родині подальших творчих успіхів.
-Дякую й нехай мир та спокій якомога швидше повернуться в нашу країну, в усі родини українців…
Записала Катерина МИХАЙЛЕНКО.
На знімках з особистого архіву родини та офіційних джерел: Світлана СТАРОСТЕНКО з родиною, колегами й у своєму творчому середовищі.
