Вона народилася у створеному Всевишнім тому благословенному краї, що вже тисячі й тисячі років вражає світ величчю й красою навколишньої природи. Ліси, що пестять погляд своєю соковитою зеленню, кришталеві гірські струмки, що, скочуючись у долини, наспівують вічну пісню життя та м'які вершини, що, торкаючись небес, щовечора вкладають спати, легким шелестом смерекових віт заколисуючи стомлене за день вічне світило. Буває, у своїх снах іноді вона все ще повертається туди, у батьківський дім, де народилася, й від якого доля маленької дівчинки-горянки пролягла у широкий світ дорослого життя…
Потім настає ранок нового дня і в матінки Дарії він починається не лише з турботи про сім'ю, а з тихої молитви – за чоловіка, за дітей та внучку, за парафіян, а від початку війни – й за наших захисників, які мужньо боронять нашу землю, країну й спокій своїх родин, за всіх, хто, може, навіть і не знає, що хтось у цьому світі за нього молиться.
Дарія не відразу стала дружиною священика. Юними й закоханими, вони йшли під вінець, дбайливо плекаючи у своїх закоханих серцях власну й неповторну формулу житейського щастя: з ніжними поглядами, з блакиттю весняного неба і яскравою зеленню порослих смереками карпатських гір, з теплом родинного гніздечка та першими батьківськими турботами. На жаль, втрата синочка-первістка стала для молодої родини надзвичайно важким випробуванням і тільки любов одне до одного й велика Віра в Бога допомогли молодому подружжю справитися з таким вселенським горем. А вступ Михайла до Івано-Франківської духовної семінарії стало їхнім спільним сімейним рішенням, яке вони прийняли, шукаючи втіхи для своїх зболених батьківських сердець…
Матінка Дарія ніколи не вважала, що дружина священика має бути його «тінню». Саме тому для отця Михайла вона завжди була й залишається його найближчою порадницею, підтримкою у важкі моменти, бути першою, хто чує про радості й долі парафії. Вона вміє слухати, навіть коли втомлена. Вміє усміхатися, навіть коли серце тривожиться. Її сила у тій тихій жертовності, яку люди не повинні помічати, але без якої служіння священика було б неповним. Її життя завжди було вщерть наповнене подіями й зустрічами, а нині – й поготів. Адже після початку повномасштабного російського вторгнення Храм Покрови Пресвятої Богородиці у Ніжині, де, з благословення Всевишнього й тодішнього Чернігівського владики ось вже тридцять років поспіль править служби отець Михаїл Якубів, перетворився на справжній волонтерський хаб, яким активно й невтомно керує саме матінка Дарія. Волонтерки-прихожанки під керівництвом матінки Дарії створили свій жіночий волонтерський батальйон «Покрова», який постійно тримає руку на пульсі фронтового життя, постійно допомагаючи українським військовим, підтримуючи захисників та волонтерів, докладаючи зусиль, аби вони мали необхідне спорядження, продукти харчування, надаючи моральну підтримку.
Рік тому командир однієї військових частин вручив матінці Дарії медаль «Гордість нації» - відзнаку для тих, хто своїми вчинками довів відданість Батьківщині та став прикладом мужності й незламності. Й це є ще одним, черговим прикладом справжніх християнських чеснот цієї мудрої й красивої жінки.
Так, дуже часто їй доводиться відмовлятися від якихось власних планів та мрій заради потреб громади чи парафії. Але вона сама обрала цей шлях і розуміє, що таке життя – це її місія на землі й вона не менш важлива й відповідальна за будь-яку професію чи якесь інше покликання. Адже саме через її небайдужість, її доброту, терпіння та любов люди відчувають, що Церква – це не лише стіни храму, а й теплі, щирі та навстіж відкрити людські серця, готові прийняти кожного, хто в нього постукає…
Цими днями Дарія Якубів відзначає свій ювілейний день народження.
Колектив Медіа-центру «Вісті» найщиріше вітає Вас, матінко, з цим святом. Нехай Господь щодня наповнює Ваше життя світлом і радістю, дарує сили для добрих справ і оберігає Вашу родину. Хай у Вашому домі завжди панує тепло й гармонія, а кожен наступний день приносить тільки добрі новини та натхнення…
Катерина ГАВРИШ, членкиня Національної Спілки журналістів України.
фото Валерія Кичка та з домашнього архіву матінки Дарії
