Вікно в українській хаті ніколи не було просто отвором зі склом. Це була межа. Рубіж між «своїм» і «чужим», між домашнім теплом і лютим світом. І тримали цю оборону саме вони — ставні.
В Україні вони з’явилися не від гарного життя, а від суворої потреби. Скло колись було розкішшю, тому ставні були першими і головними «вікнами». Грубі, масивні, збиті з дуба, ясена чи сосни — вони були чесними. Закрив — і хата затихає, дихає, береже тепло.
Їх не купували в каталогах. Їх не привозили з фабрик.
Ставні народжувалися тут, на подвір'ї. Їх робили руки батька, діда або сусіда-теслі. Залізо для них — оті довгі, міцні завіси — кував місцевий коваль, вкладаючи в метал силу вогню. Це була архітектура без слів: кожен знав, як треба, щоб служило віками.
Лише згодом, коли руки дійшли до краси, ставні заговорили. Вони стали «очима» господаря. На Поліссі їх різьбили стримано, на Поділлі — розфарбовували, на Слобожанщині — додавали кольору. Але під цим декором завжди ховалася функція.
Взимку вони працювали як надійний щит, зберігаючи те тепло, яке тяжко добували дровами та вугіллям. Влітку — рятували від розпеченого сонця краще за будь-який кондиціонер.
Звісно, ми не були одні.
У французів були легкі жалюзі, щоб вітер гуляв. У італійців — вузькі, кам'яні або дерев'яні, щоб сховатися в тінь. У німців — важкі, проти штормів. Але там це була просто будівельна норма. А у нас — це стало частиною характеру.
Потім прийшла ера скла, пластику і «енергоефективності». Ми оголосили ставні старими й непотрібними. Ми зробили вікна великими й красивими, але… беззахисними. Разом зі скрипом дерев’яних віконниць ми втратили відчуття дому як фортеці.
Сьогодні багато хто скаже, що ставні — це просто «етно-декор». І це найбільша помилка.
Бо ставні — це не прикраса. Це мудра відповідь наших предків на клімат, на небезпеку і на життя. Це досвід, який не вигадали — його вистраждали.
І знаєте, що дивно? Зараз, коли ми знову вчимося цінувати тепло, тишу і безпеку, ставні раптом знову стають зрозумілими. Не як мода. А як здоровий глузд.
Є речі, які не старіють. Вони просто терпляче чекають, поки ми знову подорослішаємо.
#УкраїнськаАрхітектура #Ставні #Традиції #Будівництво #Дерево
джерело: Якісне Будівництво
