Свій 99 рік народження святкувала днями ніжинка -Любов Миколаївна Сафонова. Тільки уявити, майже століття прожито, а скільки пройдено доріг, які подарували мудрість, досвід, стійкість.
«Аби не війна»: ці слова від старшого покоління завжди сприймалися з увагою, але в той же час певним нерозумінням. Та ну як, у наш час, хіба таке взагалі можливо? На жаль, чимало зі старших людей застали це жахіття вже вдруге за життя. Та попри це, їхній оптимізм і віра в краще дуже надихає!
Новий Биків, 1941 рік. 14 річна Люба звістку про війну почула по радіо. Окупація… «Нацисти звірствували. Палали будівлі від снарядів, рвали на шматки землю. Гинули люди. Лилася кров... Прилетів снаряд і в будинок де мешкала родина Люби. Дивом лишилися живі. Дівчину контузило. Майже втратила слух… Допомагала дівчина і звільняти рідний край партизанам …»
Для 99 річної ніжинки Любові Миколаївни Сафонової , яка пережила Другу світову війну, світ вдруге звузився до стін підвалу 24 лютого 2022 року. Звістку про вторгнення росіян вона, як і інші містяни відчула від ракетних ударів. Здригнулися будівлі і серця… Війна…війна…Відтоді Любов Миколаївна живе лише вірою, вірою в переможний Мир. «Ми вже пожили… болить душа за внуків та правнуків», каже жінка зі сльозами на очах.
Народилася Любов Сафонова у м. Вінниця в далекому 1927 році 29 березня. У родині дітей троє, окрім донечки Люби – два сини. Батько у Люби був військовим. Служив. «За станом здоров’я, батьку дали відстрочку по службі. Ми родиною переїхали у Новий Биків. Тут батько працював заступником директора цукрового заводу. Як тількино розпочалася війна він та два мої брати пішли на фронт. Батько та старший брат – не повернулися…»
По закінченню Другої світової війни Любов Миколаївна повернулася до Вінниці, вступила до педагогічного інституту. Здобула фах філолога. Закінчивши вуз, дівчина поїхала до Чернігова в управління освіти, за направленням на роботу. Шукала заклад. Питала в перехожих дорогу. А симпатичний юнак Михайло Ярошенко з Менщини шукав свою робочу організацію. От так і звела доля їх. Познайомились. Закохалися. У 1952 році побралися. Згодом переїхали до Ніжина. Родина жила насиченим життям: Михайло Федорович працював головним інженером елеваторної станції, Любов Миколаївна викладачем в технікумі механізації (нині агроінститут). Виховали донечку, діждалися онуків, правнуків. Секрету довголіття не має, говорить: все життя багато працювала. «Як кому назначено од Бога. Аби здоров’я, то можна й двісті, аби жити. », – каже жінка.
Навіть зараз пані Любов постійно в русі: то на кухні порається помаленьку, то в кімнаті, цікавиться новинами. На сьогодні, вона проживає з онуком, який є і помічником, і порадником.
Любов Миколаївна зустріла своє 99-ліття у теплому колі. На гостину в день народження завітали рідні, друзі, сусіди. Вітали іменинницю того дня і представники ніжинської міської організації ветеранів України, зокрема її очільниця Людмила Величко.
Многая літа іменинниці, багато сонячних ще днів у мирній Україні. Нехай рідні люди завжди дарують Вам свою любов і увагу, а бадьорий настрій та жага до життя ніколи не залишають!
