Щодня вони допомагають не просто обрати річ, а знайти впевненість у собі, підкреслити індивідуальність і створити гарний настрій. За кожною вдалою покупкою стоїть праця людей, які добре знають свою справу, вміють відчувати потреби клієнтів і роками здобувають їхню довіру. Напередодні Дня працівників торгівлі ми поспілкувалися з Оленою Міліциною, власницею кількох торговельних місць на Ніжинському речовому ринку, яка ось вже понад чверть століття працює у сфері продажів жіночого одягу. За цей час змінювалися модні тенденції, економічні реалії та купівельні звички, але незмінними залишилися її любов до професії, повага до покупців і прагнення дарувати жінкам радість від вдалого вибору. Про секрети успішної справи, виклики сьогодення, розвиток власного бізнесу та те, чому торгівля насамперед є мистецтвом спілкування з людьми, наша розмова з Оленою Анатоліївною.
Олена МІЛІЦИНА
-Олено Анатоліївно, із чого почався Ваш шляху у торгівлю?
-О, це дуже цікаво. Утім, мабуть, для початку зазначу, що усім, чого мені вдалося досягнути у своєму особистому та професійному житті, я завдячую моїм дорогим батькам – Ніні Іванівні та Анатолію Антоновичу Олещенкам, а також моєму брату Роману, який завжди мене підтримував та опікав, і моєму сину Артему, якого я надзвичайно люблю та яким дуже пишаюся. На жаль, мої батьки вже за межею Вічності, та для мене вони назавжди залишаться взірцем щирості і доброти, людяності, працьовитості і справедливості. Мама була творчою, обдарованою натурою, багато років пропрацювала у сфері культури художнім керівником хорового колективу й мені завжди прагнула прищепити любов до прекрасного у будь-яких його проявах, формувала смак, навчала ставитися до людей шанобливо, з повагою. Тато все життя добросовісно трудився у колективі міського водоканалу, до виконання своїх професійних обов'язків завжди підходив сумлінно й відповідально, того ж в имагав завжди й від мене. Проте по закінченню школи я не пов'язала своє життя ні ж мистецтвом, ні з якоюсь із господарських галузей. Натомість моя стежина у світ дорослого життя пролягла до Ніжинського, на той час ще педагогічного інституту. Навчалася за фахом «Хімія та біологія», маю першу категорію вчителя та вихователя. Утім, у дев'яності роки життя внесло свої корективи й мені довелося, та, власне, як і багатьом, зокрема, іншим моїм колегам-педагогам, опанувати нову для себе професію та йти у торгівлю.
Розпочинала зі скромних позицій, мабуть, як і всі новоспечені підприємці тих років. Дуже швидко зрозуміла, що мені подобається так працювати - не за зарплату, а трудитися на себе, на свою родину. Працювала багато, важко, але з натхненням. Згодом почала розширюватися і, знаєте, навіть зараз, віддавши торгівлі понад чверть віку свого життя, йду на роботу із задоволенням, бо розумію, що роблю дуже потрібну й відповідальну справу – дарую своїм покупчиням радість і гарний настрій. Адже для нас, жінок, шопінг – то вже є справжнє свято…
-Торгівля – справа досить ризикована. Мабуть, бувало, що опускалися руки й хотілося взагалі закрити весь бізнес? Що допомогло втриматися на ринку та не втратити інтерес до справи?
-Звичайно. Іноді мені здається, що малий бізнес від самого свого зародження в Україні здебільшого виживає, як то кажуть, «не завдяки», а «всупереч» - яких тільки викликів він не зазнавав. Мене в ньому тримало почуття відповідальності – перед родиною, яка в мене вірила й завжди підтримувала, перед сином, якого треба було піднімати й ставити на ноги. Разом з іншими підприємцями переживала економічну кризу, дефолт, згодом пандемію із розумінням того, що бізнес «не йде» не через тебе
чи твої недопрацювання – просто в людей немає грошей на виживання, а не на те, щоб купити якусь річ чи обновку. Однак продовжую тримати виклики часу і долі. Навіть тепер, у найстрашніший виклик сьогодення – війну, до якої неможливо ні адаптуватися, ні призвичаїтися. Але ми маємо вистояти, не втративши людяності, толерантності, емпатії. Донатити, допомагати, підтримувати, робити все, що від нас залежить. І доземно вклонятися, дякуючи всім воїнам, які захищають нашу землю і наше життя.
-Чи доводилося змінювати підходи до справи, щоб адаптуватися саме в таких ось реаліях?
-Безсумнівно. Замовляючи товари, тепер більше орієнтуюся на наших, вітчизняних виробників, коригую асортимент, враховуючи особливість періоду більше пропоную одягу, зручного у повсякденному користуванні. Погодьмося, що у святковому платті чи костюмі незручно пережидати повітряну тривогу в укритті або ж займатися домашніми справами (якщо, наприклад, робота чи навчання онлайн). Для таких випадків зручнішими є спортивний костюм, футболка, худі, світшот тощо…
-Для Вас важливіше продати товар чи все ж допомогти жінці знайти «свою» річ?
-Я краще скажу, що мене надихає в моїй справі. Це вдячність – моїх дівчаток, моїх покупців. З багатьома з них у нас склалися добрі дружні та приятельські стосунки, часом, зустрічаємося та спілкуємося, як з рідними. Приємно, коли приїжджають з навколишніх міст та сіл і шукають на ринку саме тебе. Навіть коли з-за кордону повертаються – назавжди чи на якийсь час – обов'язково йдуть до нас на ринок. Дуже хвалять за широкий асортимент, гарну якість товарів і прийнятну ціну. Тож моє професійне кредо впродовж багатьох років залишається незмінним: не просто продати якусь річ, а поділитися гарним гастроєм, добрим словом з покупцем, обов'язково знайшовши для нього ту саму «свою» річ. Я щаслива, коли дівчата, жінки йдуть від мене з обновками – задоволені, усміхнені, позитивні, у доброму настрою. Значить, я теж прожила цей день, та що там день – всі мої роки – не марно.
-Зараз багато хто замовляє товари через інтернет. Кажуть, так дешевше і зручніше. Як Ви думаєте, чи здатна така торгівля замінити традиційний ринок?
-Загалом до онлайн-торгівлі ставлюся позитивно. Буває, іноді й сама щось замовляю. Можливо, згодом спробую більше попрацювати в такому режимі. Але ж, погодьмося, що в усі часи «смак» торгівлі був не тільки в сенсі «продай-купи», а ще й у живому спілкуванні між продавцем та покупцем, в інтернеті ж це відчуття зовсім втрачено.
-Про що зараз найбільше мрієте?
- Як і всі українці – щоб нарешті припинилася ця клята війна, щоб настав мир та спокій на нашій згорьованій землі, а всі наші захисники і захисниця повернулися до своїх домівок. Наш народ так вартий кращої та щасливішої долі…
На знімку Валерія КИЧКА:
Олена МІЛІЦИНА на своєму улюбленому впродовж чверть віку робочому місці.
