Чи відомо Вам, що на початку 30-х рр. XX ст. у колишньому СРСР й у повоєнні роки в Україні, на десятках тисяч гектарів вирощували каучуконосну рослину кок-сагіз як джерело природного каучуку.
Натуральний каучук вважався стратегічно важливою сировиною з розвитком індустріалізації, автомобільної й авіаційної промисловості. Імпорт каучуку, що отримували з гевеї бразильської (Hevea brasiliensis), був дорогим. Щоб бути незалежними від постачальників, радянська влада поставила завдання перед ученими-біологами виявити каучуконосні рослини, які зростали на території Радянського Союзу. Дослідники Л. Родін, М. Котов, інші вчені виявили низку таких рослин, серед яких перспективною вважали кок-сагіз. У природних умовах рослина росте в Середній Азії, на території Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, поширена в міжгірних долинах Східного Тянь-Шаню. Під час однієї експедиції вчені помітили, що місцеві жують корінці, які перетворюються у резину й називали корінці – кок-сагиз, що в перекладі означало «зелена жуйка». Виявилося, що кок-сагіз (Taraxacum kok-saghyz) – багаторічна трав'яниста рослина роду Кульбаба (Taraxacum) родини Айстрові (Asteraceae) заввишки до 15 см, зовні дуже схожа на звичайну кульбабу, з розеткою прикореневого листя та жовтими квітками-кошиками, має товстий стрижневий корінь, молочний сік якого містить 6–12% й більше натурального каучуку.
В Україні, зокрема в Ніжинському районі, кок-сагіз вирощували на найкращих орних землях. Агротехніка вирощування цієї культури була досить трудомісткою. Насіння висівали вручну на глибину 1,5 см (з 3 кг насіння на 1 га зростало близько 500 тисяч рослин). Прополювання, розпушування ґрунту (рихлення) треба було проводили кожні 15-20 днів. На однорічних посівах ґрунт розпушували на глибину до 5 см, на дворічних – до 10 см, у дощовий період – на 10-15 см. За літо проводили 4-6 розпушувань, а на ущільнених ґрунтах – до 8 разів. За вегетаційний період проводили 2-3 підживлення мінеральними і органічними добривами. У газеті «Радянський Ніжин» за 1952 рік міститься інформація про вирощування кок-сагизу, зокрема про підживлення обприскуванням посівів водним розчином мінеральних добрив із розрахунку 25 кг суперфосфату та 10 кг азотних добрив на гектар.
У червні-липні дозрівало насіння, яке збирали у торбинки дорослі й діти. Дрібні насінинки з білим чубком легко розліталися, що ускладнювало збір. Наприкінці вересня корені підкопували плугом, завантажували на вози, відправляли на залізничні станції й далі – на переробні заводи. Промисловий вихід каучуку, який отримували на другий рік зростання посівів складав до 200 кг з 1 га. Вирощування кок-сагізу було трудомістким, переважно вручну, вимагало ретельного догляду, тому колгоспники не дуже любили вирощувати цю культуру. Побутував іронічний вислів «спасибі Сталіну-грузину, що одяг нас всіх в резину».
Під впливом місцевих ґрунтово-кліматичних умов рослини мутували, унаслідок чого вміст каучуку в коренях знизився до 6%. Вирощували кок-сагіз до 1954 р. З початком виробництва синтетичного каучуку його вирощування згорнули. В подальшому поля були засіяні кукурудзою – новим проєктом наступного керівника СРСР.
У сучасному світі спостерігається новий сплеск інтересу до цієї рослини. У Західній Європі, Північній Америці вирощують кок-сагіз з використанням сучасних технологій сільського господарства.
Фото з інтернет-джерел: 1 – рослина кок-сагіз; 2 – сіялка для посіву кок-сагізу з Черкаського обласного краєзнавчого музею; 3 – збирання насіння; 4 – збирання коренів.
Лариса ТАРАСЕНКО – завідувачка відділу Музей природи Приостер’я НКМ ім. І. Спаського
