Нині у Ніжині проживає 23 учасників бойових дій у роки Другої світової війни. У громаді - два учасники підпільно-визвольного руху, які боролися з нацистськими загарбниками пліч-о-пліч - це Петро Андрійович Крапив'янський та Петро Назарович Чернета.
Два товариша, два побратими.
Мова йтиме про Петра Чернету
Непростим було життя Петра Назаровича, на долю випало голодне дитинство 32 - 33-х, воєнне лихоліття та важкі роки відбудови рідної країни. Однак, незважаючи на все пережите, на поважні літа, він усміхнений, мудрий. Спілкуватись з ним приємно та цікаво, бо душа його щира та сонячна, сповнена любові до людей та життя.
Народився на хуторі Сулак, що поблизу Володькової Дівиці у багатодітній родині хліборобів. Згадуються Петру Назаровичу спалений окупантами хутір, після чого він з старшою сестрою Галиною подається в партизани. Йому б ганяти м’яча, але у свої 10 з небагатим лишком довелося взяти в руки зброю і воювати, отримати поранення, про що й досі нагадують шрами на тілі.
«Тоді, в часи окупації, цілими родинами йшли в ліси Ічнянщини (урочище Орішне) в партизанський загін Івана Бовкуна. Ми, пацани, ходили на бойові завдання робили розвідки, брали участь у підриві ворожих потягів», - згадує він.
Після звільнення Ніжинщини юний Петро йде працював у місцевий колгосп садоводом, далі призивають в лави армії. Починається мирне життя, відбудова країни…
Кажуть, в кого гармошка, той перший хлопець на селі. Та Петро Назарович мав більший авторитет у нього був фотоапарат, який купив на перші зароблені. «Любив фотографувати, особливо цікавило портретне фото. Одного разу на вечорницях в око впала гарна дівчини, я її сфотографував, зробив фото та пішов до неї, аби віддати світлину. Це була на 4 роки менша за мене Марія. Стала Марія Петрівна моєю дружиною, народили мені 5 синів соколів. У 1968 році переїхали до Ніжина, звели будинок. Прожили все життя душа в душу, не дочекавшись 4 роки до діамантового весілля…9 років тому дружини не стало», - ділиться Петро Назарович.
У будинку тихо, затишно. На стіні багато чорнобілих світлин – спогади про минуле, а їх за дев’ять десятків літ назбиралося чимало. На столі стос газет, збільшувальне скло, книга «Поради по садівництву та виноградарству».
«Газети читаю регулярно, цікавлюся новинами з телевізора. Сумувати ніколи: маю невеликий город, 6 курочок, вони в мене ручні, котик прибився тож турбот вистачає.
Часто відвідують учні, з центру милосердя . Щодня говоримо по телефону з моїм товаришем Петром Андрійовичем Крапив’янським. Часто він до мене приїздить посідаємо та згадуємо минуле. Ми з ним з дитинства товаришуємо і по життю разом», - ділиться мій співрозмовник.
Про Петра Назаровича знайомі кажуть: «Він і швець, і жнець, і на дуду грець». Гарний садівник – закінчив сільськогосподарчий інститут. Грядки так виполе, що не кожна господиня так зробить. Має сад, чудовий виноградник, плодами з якого пригощає усіх знайомих. До речі, під час зустрічі пригощав смачним грушевим соком, який сам власноруч заготовляє на зиму, а змолоду обшивав усю родину шив шапки, чоботи. Тримав пасіку.
Петро Назарович впевнений: «Мабуть, стільки прожив, бо тримав бджіл і на столі завжди був і є мед. Не палив, не зловживав алкоголем і завжди трудився. Людина повинна завжди бути в русі». До речі, в свої 91 він може віджатися на руках до 20 разів.
На моє питання, чим гордиться, відповів: «Синами. Вони в мене порядні, усі здобули вищу освіту, реалізувалися. Тішуся шістьма онуками, шістьма правнуками».
Багато має здобутків за життя : нагороджений орденом «За мужність», ювілейними нагородами, Почесними грамотами, іншими грамотами та подяками. Все життя, до виходу на заслужений відпочинок, трудився в Київському відділенні Південнозахідної залізниці. Член Ніжинської міської організації ветеранів України, постійний гість міських заходів патріотичного спрямування. Йому завжди раді в освітніх закладах.
