Своєю розповіддю поділився Влад. Йому 24 роки й він об'їздив 17 країн. Серед них – ОАЕ, Китай, Японія та країни Європи. Однак зробив це майже з порожнім гаманцем, а для того, щоби переїжджати з країни в країну, часто працював на місцях.
Як йому це вдалося та чому для таких подорожей треба стати романтиком?
Заради першої подорожі продав телефон
- Я не можу назвати себе досвідченим мандрівником, - почав Влад свою історію. - Я катаюся світом з 16 років і поки що, як на мене, проїхав мало країн. Я завжди не любив сидіти на одному місці, а майбутнє з пляшкою пива на лавочці, як у моїх однолітків, точно не видавалося привабливим. Стабільність вбиває в мені дух авантюризму, тому я давно прийняв рішення підробляти на дрібних роботах - типу баристою в кафе або в Польщі на сезонній роботі, - і витрачати гроші на подорожі.
Ніжин. Україна
Пам'ятаю свою першу спонтанну поїздку. Це була зима, сім років тому. Мені було 17 і я втік з дому, щоб разом з подругою вирушити до Пітера. Я зібрав рюкзак, у переході продав свій телефон і купив дешевший, щоб лишилася якась готівка, - і поїхав автостопом у бік кордону.
Мама думала, що я на навчанні в Києві, тож я згадав, що треба бодай якось її попередити. Вже на кордоні написав прощальну смс-ку, потім кинув телефон у кишеню - і вирушив назустріч пригодам.
На російській стороні ми зловили попутку. І, пересідаючи з тачки в тачку, спочатку дісталися Москви. До речі, недалеко від неї сталася моя перша неприємна тревел-історія.
Водій, який підібрав нас на трасі, запросив заїхати до нього в офіс - випити чаю і відігрітися. То була четверта ранку, а голод і бруд неабияк дістали, тому ми погодилися. Але все наше бажання зникло, коли машина почала заїжджати в якусь промзону.
Водила завів нас до кімнати, де сиділи бородаті дядьки, схожі на гастарбайтерів. Чай-то він запропонував, але ми подумали, що береженого Бог береже, і вирішили звалити перш ніж щось станеться.
Озброївшись складаним ножем і перцевим балончиком, я з подругою, немов ніндзя, вийшли навшпиньки з будівлі, доки гастарбайтери були зайняті розмовами один з одним. А як швидко ми бігли назад до дороги - ловити іншу машину - не передати словами.
Так, про Пітер. За дві доби ми його дісталися на фурах з далекобійниками. Я одразу зателефонував мамі, сказав, що живий-здоровий. Після ми постійно телефонували одне одному в подорожах, вона мене підтримувала.
Часто рятувала людська доброта. Особливо в Азії
- Як надовго я полечу за кордон, залежить від мого спонтанного бажання. Можу рвонути з друзями в Берлін на концерт, а можу сам, орієнтуючись на шкільний атлас, поїхати в іншу країну. Так я потрапив до Грузії й Туреччини, коли мені ще й 20-ти не було.
Важливий нюанс - менталітет людей, що живуть у тих країнах, куди ти їдеш. Через те, що зазвичай, окрім перельоту в один бік, мені ні на що більше грошей не вистачало, часто рятувала людська доброта. Таких історії я привіз багато, особливо з Азії.
Фудзіяма, Японія.
Наприклад, в Японії мені декілька разів допомагали місцеві. Спочатку на заправці покликали на піцу. Безкоштовно, ясна річ. Пізніше одна японка підібрала мене на вулиці, брудного і без грошей, привезла в готель, нагодувала і дала переночувати. А ще я працював моделлю для стиліста, який збирав своє портфоліо. Він тоді мені заплатив 10 баксів - я був безмежно щасливий.
У Кореї взагалі потрапив до релігійної школи. Я теж тоді був голодний і босий, і мене забрали в храм місцеві жінка та дівчинка. Мене одягнули в традиційне вбрання, після чого я приєднався до корейців і молився фруктам. Це було дуже сильно, дало мені багато енергії для того, щоби продовжувати рухатися далі.
Генбокгун, Південна Корея.
Через брак грошей мені доводилося ночувати на вокзалах, біля станцій метро, в клумбах або на дитячих майданчиках. Таке змінює людину зсередини, і я можу сказати, що це дало мені можливість саморозвиватися. По приїзду додому я почав більше читати, дивитися фільми, цікавитися речами навколо. Я став дуже стриманим і спокійним.
Там, сидячи на асфальті десь посеред нічного міста без копійки в кишені, або телефонуючи мамі з іншого кінця світу, дивлячись на хмари, ти змінюєшся і стаєш єдиним цілим з планетою. Це незабутні відчуття.
Велика Китайська стіна, Китай.
"Заєць" на підробітках
- Я подорожую без особливої підготовки. Рюкзак на 60 літрів, без намету, переїзди найчастіше автостопом. Реально економити допомагає те, що я намагаюся не платити за проїзд. Так, у громадському транспорті це незаконно, але в таких "економних" подорожах навряд чи вийде по-іншому.
Плюс - це додає азарту: коли ти ховаєшся від кондукторів у поїздах або перестрибуєш через турнікети в метро. Іноді доводилося пробиратися вночі в хостели й ночувати там безкоштовно.
Сеульская вежа, Південна Корея.
Гонконг, Китай.
Звісно, я намагаюся знаходити роботу. Здебільшого гроші в подорожах мені приносить фото-фріланс: я продаю місцевим жителям знімки, які роблю сам у різних куточках світу (вони є в моєму Інстаграмі). Як правило, це зовсім невеликий заробіток, але мені багато чого й не треба.
Дубай, ОАЕ.
Пекін, Китай / Японія.
Одного разу я продав фотку китайцю, який підібрав мене по дорозі в Шанхай. Я спочатку дав йому два знімки як подарунок, але коли пояснив, що цим я ще й підробляю, він несподівано дав мені за них 500 баксів! Я досі здивований такій щедрості.
Взагалі, той, хто шукає роботу, завжди її знайде. За кордоном існує безліч підробіток: можна вигулювати собак, мити машини. Іноземці охоче платять за таку допомогу, тому навіть на цьому можна легко заробити 50-100 баксів на день.
Але знову ж таки: я розумію, що не кожен на таке піде. Потрібно бути в певній мірі романтиком, щоб оцінити такі подорожі. Для мене це - не хобі, а мистецтво і сенс життя. Є тільки ти, фотоапарат і світ навколо. А для нього кордонів немає.
Південна Корея / Салерно, Італія.
