За незвичний та незрозумілий камінь, що з’явився у Театральному сквері розмов пішло багато й різних. Одні, приєднали його появу до відзначення дні міста й роздратовано обговорювали й, власне, появу, і розміри, і ймовірно затрачені кошти міського бюджету. Інші, цікавилися, що за одинак, обговорювали сенс його появи й фарбованого сюжету на ньому. Ще інші оскаржували кам’яний об’єкт як такий у сквері, без готової концепції розвитку зеленої території.
Та насправді, розписаний камінь це лише перший крок реалізації цікавого мистецького проєкту. Це проба пензля та ідеї.
Про все, що незрозуміло і незвично в прямій мові ініціаторів та виконавців.
За поясненнями, ми звернулися до Управління культури та туризму Ніжинської міської ради. Як з’явився той камінь та що за ідея з ним?
Так, власне і познайомилися з ініціатором проєкту «кам’яних картин» по ніжинські.
Сергій Смага, заступник міського голови привіз цю, на перший погляд, дивну ідею, з міста Вінниці
«Коли навідував свою доньку, яка навчається у Вінницькому медичному університеті, побачив такий незвичний кам'яний артоб'єкт. Він захопив мене і скажу відверто, одразу навіть приревнував, що така ідея не ніжинська, а вінницька. По поверненню в Ніжин, одразу пішов до Управління культури та поділився з ними й своїми враженнями, і своєю ідею – створити щось за таким форматом, але з ніжинським акцентом. Захопилися думкою всі, особливо художники. Не повірите, від висловленої ідеї, до активних дій пройшли практично години, так захопило всіх, що аж очі горіли», - говорить Сергій Смага.
Спробувати – це рішення самих митців. Спершу віднайшли кам’яне полотно. У Ніжині є людина, яка реалізує такі великі камені. Звернулися. Серед двох запропонованих, художник обрав саме цей, дванадцятитонний. Як пояснив, вже побачив камінь в роботі. Запросили за нього кошти чималі, за «так» ніхто віддавати не хотів. «Зрозумів, що взяти з міського бюджету таку суму й лише на «пробу пера» - неможливо, ділиться Сергій Смага. Тож вирішив звернутися за допомогою до друзів. Відгукнувся Станіслав Прощенко. Це він власним коштом придбав цього «велетня».
На перших хвилинах вели мову про петриківський розпис. Коли зібралися великим мистецьким колом і обговорювали ідею, прийшло й розуміння – ні, це не варіант для Театрального скверу.
«Ми взяли саме цей напрямок, бо він подарує особливу родзинку скверу. Театр у всіх його проявах, ось концепція розвитку цієї рекреаційної зони міста, — говорить Сергій Смага. – перший камінь – це перша «цеглинка» індивідуального мистецького проєкту скверу. Допомогти з ескізами для першого каменю, попросили Юлію Петренко, знану мисткиню. Вражений, реакція була просто миттєвою: «Бачу так!» і вже за кілька годин ми тримали прислані ескізи». Коли вже й камінь мали, і ескізи були на руках, пішли з пропозицією до міського голови – ось є така ідея, є бажання творити. «Олександр Михайлович одразу погодився підтримати мистецьку ініціативу. Таких артоб'єктів у Ніжині немає, сказав він, а може вийти досить цікавий проєкт і для ніжинців, і для туристів. Та й для парку, це не стане чужорідним тілом – камінь матеріал природній. Тут він вдягнеться у кольори та образи, та ще й з ніжинським характером: буде і міць, і легкість. Дійте. От ми й почали діяти».
Коли камінь визволили з «кріпацтва» і привезли до скверу, де встановити вирішили комісійно. Місце обрали не просто так. Коли глянути, то кам’яне полотно вінчає фасадна частина даху будівлі Ніжинського драматичного театру ім. М. Коцюбинського. А розписувати незвичне полотно взялися всім миром. Тут спрацювала ніжинська традиція єднатися навколо доброї справи: знайшли спеціальні фарби, тут допомагали ніжинці, виконувати роботи художники взялися безплатно. «Міський бюджет не витрачався, — говорить Сергій Смага, — тут все це ентузіазм, допомога, творчість і робота десятків ніжинців. І це надзвичайно приємно. Ми можемо змінювати місто і глобальними масштабними роботами, і невеликими проєктами. Це маленькі мистецькі штрихи, якими ми малюватимемо портрет нашого міста – портрет захопливий, автентичний. Малювати суто ніжинськими «фарбами та мазками», - говорить Сергій Смага.
За активну громадську позицію, за творчий підхід до розвитку рідного міста, за небайдужість до його історії й майбутнього, всіх учасників реалізації першого кроку цього проєкту, відзначили Подяками міського голови.
«Ми хотіли принести добро нашій громаді, розказати всім про її особливість за допомогою мистецтва. У цьому камені, часточка серця кожного, хто долучився до цієї ідеї. А отже він подарує особливу енергетику і скверу, і його відвідувачам. Є бажання – ласкаво прошу, долучайтеся до спільної справи. Створимо народний мистецький проєкт», - резюмує Сергій Смага.
Юлія Петренко, художниця, автор першого ескізу
«До мене звернулася Тетяна Бассак й розповіла про ідею, запропонувала створити ескіз. Оскільки сквер «Театральний», то й символіка на камені зображає театр. Ескіз створений мною, був трохи відредагований: я в афіші зазначала – «Ревізор»; не розробляла й силуету панянки.
На мою думку, це може бути цікавий артоб'єкт як для туристів, так і для місцевих жителів. Цю ідею можна і треба розвивати далі. Сюжети можуть бути основані на творчості Миколи Гоголя, Марії Заньковецької. Та й взагалі, можна кожну кам’яну картину присвятити видатним постатям нашого міста. А якщо зробити ще й нічну підсвітку таким «картинам», то можна створити справжню театральну атмосферу, надати шарму й романтичності скверу.
Якщо говорити про туристичну привабливість міста, то заохочувати туристів приїжджати в Ніжин треба цікавинками, яких в інших містах вони не побачать.
Було дуже приємно творити для рідного міста. Я є і буду частинкою Ніжина»
Аліна Овдієнко, науковий співробітник художнього відділу Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського, керівниця дитячого гуртка БДЮ, художниця, писала «картину на камені»
«Звісно, на камені й з каменем створюють артоб'єкт, але в такій манері, як це зробили ми – аналогів нашій ніжинській кам’яній картині немає. Ідея дуже цікава. І працювати було цікаво. Мій непаперовий досвід, створювала малюнки на стінах у приміщенні Будинку дітей та юнацтва, на фасаді будівлі, тепер поповнився і «кам’яним полотном». Для роботи з каменем є своя специфіка: треба гарно поґрунтувати, використовувати особливі фарби. Є вже власний, підтверджений роботою висновок – працювати на камені краще пензлями з натуральної щетини, а не синтетичної.
Реакція перехожих на нашу роботу була різною: хтось милувався й обговорював ідею, хтось з подивом питав «що це таке робиться» і сприймав це замало не як вандалізм. Але впевнена, люди зрозуміють задум, коли побачать втілення і власне, саму концепцію задуму. Перший камінь – це своєрідна «проба пензля». Яким може бути продовження? По-перше, продовження має бути. І сюжети навіть вигадувати не доведеться. У Ніжина така історія, стільки тем! Як на мене, то дуже цікавим може бути камінь-закоханих. Біля озера в парку вже є місток з замочками, які розвішують закохані пари, то цю народну ідею, можна гарно доповнити. Чи візьмуся за роботу ще? Якщо покличуть, то з великим задоволенням!»
Анатолій Залозний, художник Будинку культури, писав «картину на камені»
«З каменем працюю вперше. Якщо оцінювати свою роботу по п’ятибальній системі, то швидше на четвірку. Як на мене, то треба подумати й залучити в роботу безпосередньо саму фактуру каменю, скористатися його сколами й ребристостями, як своєрідними початковими замальовками. Тобто використати не площину каменю, а всі його «горбочки й тріщинки». Треба розгледіти в них мистецькі підказки, треба, щоб був зв’язок між фактурою каменю і сюжетом картини на ньому. Я б ішов так – спочатку ескіз, а потім пошук кам’яної брили під нього. Тема з якою хотів би попрацювати – Микола Гоголь і його твори. Це близьке для Ніжина, це можна зробити з особливою ніжинською містичністю.
Тему таких артоб'єктів треба продовжувати. І тут варто перейти в площину асоціацій та навіть інтуїтивного сприйняття. Продумати треба й дислокацію таких об’єктів.
А перший камінь це як проба пера, це, якщо хочете, замальовка нового мистецького проєкту. Далі треба писати полотно.
Коли працювали, то зустрічалися з різною реакцією перехожих. Одні зацікавлювалися і схвалювали, інші – не розуміли й дратувалися. Та коли побачать не перший штрих, а цілісну картину, впевнений – всі зрозуміють і задум, і його художнє втілення, і його внесок в розвиток громадського простору міста»
