«Ввічливі та уважні» – так говорять пасажири про водіїв маршруту №16. Григорій, Саша,Олег – знають їх по іменам. Щодня користуюся цим маршрутом і я. Сьогодні нас везе Олег. Випадково, запитую – А давно Ви за кермом? Відповідь - зацікавила…Захотілося дізнатися більше. Пропускаю свою зупинку, їду до кінцевої. Поки збиралися пасажири, мала десятихвилинну, цікаву і відверту розмову. Не поділитися з читачами просто не змогла.
Питаю - Як воно бути водієм та ще й маршрутки ?… Відповідає: «Одна справа, коли ти їздиш сам, і зовсім інша, коли везеш автобус наповнений людьми. А особливо, якщо це громадський транспорт і тобі потрібно ще «обілечувати» пасажира, ставати на кожній зупинці, слідкувати за порядком у салоні, пасажирами та ще не прогледіти «зайців»(посміхається). Часто пасажири нарікають на роботу водіїв маршруток у Ніжині, сперечаються з ними, конфліктують. І насправді, мало хто з них хоче розуміти, наскільки важка та відповідальна ця робота. Адже від водія, насамперед, залежить життя та здоров’я пасажирів, яких він перевозить. А крім цього, маємо вчасно, безпечно, з комфортом доставити пасажира у потрібне місце. Хай там як, але у мене завжди були хороші пасажири.»
Родом Олег з Ніжина. З дитинства хлопець мріяв бути льотчиком – випробувачем, і мав потяг до технічних наук. Вчився гарно. У 1981 році закінчив восьмирічку ніжинської ЗОШ №1, спробував вступити в авіаційне училище, та по здоров’ю не пройшов – підвів зір. Тож, Олег пішов іншим шляхом - вступив до Кримського технічного училища на спеціальність «Електромонтажник силових мереж та електроустаткування". З Кримом у хлопця своя історія. Його батьки розлучилися. Мама лишилася в Ніжині, а батько Борис Іванович жив на півострові, працював на Ялтинській кіностудії художніх фільмів в механічному цеху – виготовляв декорації для фільмів. Олег частенько бував у батька, особливо на літніх канікулах.
«Чому саме технічне училище, бо воно було найкраще на той час і найпрестижніше, де випускали спеціалістів саме тієї сфери, яку мріяв опанувати. Конкурс - 15 чоловік на місце. І я пройшов. - каже Олег, - Далі армійські лави. А там опанував ще й водійську справу, отримав усі можливі категорії. Після «дембеля» у 1986-у запрошують працювати водієм на Ялтинську кіностудію.Трудився на посаді водія та адміністратора по транспорту. 10 років офіційно, та ще й років з 10 -ть надавав послуги як перевізник власним авто. Робота не просто цікава, а захоплива. Возив знімальні групи на сценічні майданчики фільмів. В рік до 15 картин. За час роботи, познайомився та потоваришував з багатьма відомими акторами, режисерами. Бачив багатьох зірок світового кіно: Джеки Чана, Раджу Капура … Згадую і перше "бойове хрещення". Віз знімальну групу по гірському серпантину «Ай-Петрі» на зйомки фантастичного фільму – казки для дітей "Лиловий шар". Повний салон відомих акторів. Мені 20 -ть. А справа то відповідальна - попереду шалена гірська дорога, а збоку – прірва. І тут раптом відвалюється кермо, лишається в руках, бо відкрутився центральний болт. Я і зблід. Виявляється автобус був старенький. Не розгубився: кермо прикрутив. Після цієї пригоди керівництво кіностудії пересадило мене на новенький автобус.», - пригадує Олег.
НА ЗНІМАЛЬНОМУ МАЙДАНЧИКУ ДИТЯЧОЇ КАЗКИ "ЛІЛОВИЙ ШАР". ОЛЕГ З БАТЬКОМ БОРИСОМ ІВАНОВИЧЕМ
Та й і самому йому доводилося брати участь у багатьох фільмах, здебільшого пригодницьких, у якості дублера та каскадера. Помічений і в епізодичних ролях. У фільмах «Втеча», «Серця трьох», «Міраж».. Додає: «Доводилося грати різні ролі.. Були і негативні – грав бандита, та навіть школяра. Раніше полюбляв переглядати фільми за своєю участю. А зараз – ні. Є й фото у мене в сімейному архіві тих років. Взагалі, наша кримська квартира де жив батько, була творчою оазою, хто тільки в нас не гостював з акторів, а наші настінні килими навіть «засвітилися» у першому українському серіалі «Роксолана», у якості декорацій…Ой стільки за роки роботи в кіностудії цікавого пригадується… »
. ТВОРЧА ГРУПА КІНОСТУДІЇ. ОЛЕГ - КРАЙНІЙ ЛІВОРУЧ
Коли «кіно не стало» Олег відкрив у Криму власну справу - невеличкий автопарк і зайнявся маршрутним перевезенням. І тут переломний 2014 – анексія Криму. Референдум… «Те, що відбувалося там ніяк не в'язалося в голові. Був душею й серцем за Україну. Референдум не підтримав та як і багато інших українців залишив півострів. Повернувся до рідного Ніжина. Тут мене чекала мама. Повернувся на своєму спринтері, - ділиться Олег. - Відразу думка – як себе реалізувати, як жити далі. Потрібна була робота. Звернувся у міську раду, там довідавшись про мій водійський досвід роботи, порекомендували звернутися у відділ транспорту, а там запропонували звернутися до місцевого перевізника. Це був Олександр Шалай, який допоміг мені знайти місце роботи. Дуже вдячний йому». Тож водійська справа вимушеного переселенця стала у пригоді у рідному місті. Розпочинаються події на Сході. Наші хлопці відправляються захищати східні рубежі держави від злісного агресора. « У 2014 році разом з волонтерами - добровольцями возив гуманітарну допомогу нашим бійцям. Довелося побувати «у гарячих точках» - Піски, Тоненьке…Возив наших хлопців і на ротацію. А у січні 2016 року в зону АТО відвозив ніжинських артистів зі святковим концертом», - пригадує Олег, а як підтвердження показує посвідчення водія батальйону ОУН.
А наш 16-й втобус потроху наповнюється пасажирами. Заходьте – заходьте! – каже ввічливо водій. Час далі рухатись… Коло, коло, і ще одне коло… по маршруту… Такі трудові водійські будні.
Не оминула і питання – Як відпочиває від керма і чи є мрія. На що Олег відповідає : «Я людина творча, безмежно люблю театр, часто відвідую вистави. А ще релаксую на рибалці, полюбляю тихе полювання – завзятий грибник. А от що до мрії…то (пауза)…я вдівець. Тож мрію про гарну дружину».
Двері маршрутного автобусу закрилися. Пасажири почали передавати за проїзд, і Олег поринув у звичну роботу, от тільки виконував її не механічно, якось тепло, ніби давній і добрий знайомий…А далі в маршрут: і автобус і життя!
