Багато хто може спостерігати, як центральною вулицею Ніжина мчить юнак невисокого зросту на самокаті. Всі, хто знає цього хлопця, дуже тепло відгукуються про нього. Ніжин. Сіty теж захотіли з ним познайомитися.
Хлопець закінчив 9 класів Ніжинської гімназії №3. Далі міський ліцей – фізико математичний факультет. Після закінчення подався за вищою освітою. Вступив до Чернігівського національного технологічного університету. Отримав ступінь бакалавра, магістра – спеціальність комп’ютерна інженерія. З дитинства хотів пов’язати себе із комп’ютерною справою, з IT-технологіями. На даний час працює консультантом контакт центру – робота з клієнтами.
- Михайле, нетактовне питання: як ти ставишся до поняття «маленька людина» - для тебе це не прикро звучить? Чи скаржишся від зайвої увагу до себе?
Я вам так скажу, життя, взагалі – складне. Легких шляхів немає. Особливі перешкоди – долаю, як і всі. Все, що мені потрібно, у мене є. У повсякденному житті, а саме в побуті, теж не відчуваю якогось дискомфорту.
Я зростом – 140 см. Ну, наприклад, у супермаркеті зависокі полиці з товаром, не можу дістати - на допомогу приходить консультант. А от щодо вулиці, то надягаю навушники і прямую, куди потрібно, а на косі погляди не зважаю. Я такий як і всі. Людина.
-Маєш багато друзів?
Справжніх мало. Але вони є. Найкращі друзі – це моя родина. Мама Інна – педагог - філолог, працює вчителем у ЗОШ №1. Батько Віктор та брат Олександр – теж пов’язали життя з комп’ютерною справою.
-Як проводиш вільний час?
Я заядлий геймер. Комп’ютер то моя стихія з дитинства. Але все дозовано. До карантину, аби підтримувати себе у формі, відвідував тренажерний зал. Грав у шахи в школі, в університеті. Наразі шахи «закинув». Люблю тишу. Після того, як відпрацюю зміну, а специфіка моєї роботи у тому, щоб консультувати, тобто пояснювати, виникає бажання побути у спокої.
-Знаємо, що нещодавно ти приєднався до аматорського театру "Город N" . Це хобі, чи думаєш про зміну професії?
Та ні. Професію міняти не збираюся. Давно спостерігав за роботою аматорського театру. Захотілось нового. Катерина Пилипенко учасниця театру, моя колега по роботі, саме вона і запропонувала спробувати. Маю дві другорядні ролі. Я такий собі хлопець із масовки. Тож, початок є. Ходжу на репетиції, вони відбуваються, наразі, під відкритим небом.
-Михайле, що радує, а що печалить?
Радує…Ну…Це звичайні життєві радощі: радує, коли приходить смс про зарплату. Тішать вихідні, коли на роботу не потрібно іти. А печалить людська жорсткість. Це я загалом, про суспільство. Її спостерігаю зі сторони, і боляче від того.
-Дівчина є?
Була. Розійшлися. Як то кажуть, не зійшлися характером.
-Любиш Ніжин? І за що?
Він володіє якимось неймовірним магнетизмом. Магією. Я корінний ніжинець. Більше п’яти років навчався у Чернігові, але хотілося повернутися додому. Ніжин в останні роки зазнає змін. І в найкращу сторону.
-Якщо б була можливість жити в іншій частині світу, яку б країну обрав би?
Напевно, обрав би Швейцарію, Норвегію, Канаду. Це комфортні країни для проживання. Але за кордон не рвуся. Не люблю ризикувати. Я звик все обмірковувати та мати гарантії.
-Михайле, твої плани та мрії?
(Посміхаючись. Ав.)Мені 27. Звичайні бажання звичайної людини: родина, робота, матеріальне забезпечення. Мрію мандрувати.
