«Аби не війна»: ці слова від старшого покоління завжди сприймалися з увагою, але в той же час певним нерозумінням. Та ну як, у наш час, хіба таке взагалі можливо? На жаль, чимало зі старших людей застали це жахіття вже вдруге за життя. Та попри це, їхній оптимізм і віра в краще дуже надихає!
Новий Биків, 1941 рік. 14 річна Люба звістку про війну почула по радіо. Окупація… «Нацисти звірствували. Палали будівлі від снарядів, рвали на шматки землю. Гинули люди. Лилася кров... Прилетів снаряд і в будинок де мешкала родина Люби. Дивом лишилися живі. Дівчину контузило. Майже втратила слух… Допомагала дівчина і звільняти рідний край партизанам …»
Для 95 річної ніжинки Любові Миколаївни Сафонової , яка пережила Другу світову війну, світ вдруге звузився до стін підвалу 24 лютого 2022 року. Звістку про вторгнення росіян вона, як і інші містяни відчула від ракетних ударів по нашому аеродрому здригнулися будівлі і серця… Війна…війна…Відтоді Любов Миколаївна живе лише вірою, вірою в переможний Мир. «Ми вже пожили… болить душа за внуків та правнуків», каже жінка зі сльозами на очах.
Народилася Любов Сафонова у м. Вінниця в далекому 1927 році 29 березня. У родині дітей троє, окрім донечки Люби – два сини. Батько у Люби був військовим. Служив. «За станом здоров’я, батьку дали відстрочку по службі. Ми родиною переїхали у Новий Биків. Тут батько працював заступником директора цукрового заводу. Як тількино розпочалася війна він та два мої брати пішли на фронт. Батько та старший брат – не повернулися…»
Любов Миколаївна Сафонова
По закінченню Другої світової війни Любов Миколаївна повернулася до Вінниці, вступила до педагогічного інституту. Здобула фах філолога. Закінчивши вуз, дівчина поїхала до Чернігова в управління освіти, за направленням на роботу. Шукала заклад. Питала в перехожих дорогу. А симпатичний юнак Михайло Ярошенко з Менщини шукав свою робочу організацію. От так і звела доля їх. Познайомились. Закохалися. У 1952 році побралися. Згодом переїхали до Ніжина. Родина жила насиченим життям: Михайло Федорович працював головним інженером елеваторної станції, Любов Миколаївна викладачем в технікумі механізації (нині агроінститут). Виховали донечку, діждалися двох онуків. Тішиться нині Любов Миколаївна чотирьом правнукам.
Навіть зараз пані Любов постійно в русі: то на кухні порається помаленьку, то в кімнаті. На сьогодні, вона проживає з онуком Нікітою, який є і помічником, і порадником. От тільки найбільшою біллю сьогодення є нинішня війна. Нікіта розповідає: «Коли активно точилися бої навколо Ніжина, будинок здригався. До підвалу не ходили, ставали з бабусею в коридорі. Допомагала молитва…»
Нині трішки підкосилося здоров’я – впала. На вулицю не виходить. «А торік ще своїм ходом, посміхається пані Любов, відвідувала захід у терцентрі. Дивлюсь телевізор. Читаю газети... 29 березня відзначила ювілей. Ви знаєте яким для мене приємним сюрпризом було, коли завітала Людмила Величко, голова Ніжинської міської організації ветеранів України з подарунками. Вона завжди телефонує цікавиться, як я… Дуже вдячна за турботу та увагу Людмилі Миколаївні, особливо у ці непрості часи.»
«Люди похилого віку, які самі пам’ятають реальність війни, особливо вразливі до погіршення свого здоров’я, особливо психічного. Багато хто з них страждає від самотності і має обмежений доступ до інформації, тому в цей важкий час їм потрібна особлива увага, - зазначає Людмила Величко, голова ветеранської організація міста, ніхто по заувагою у нашій громаді, про кожного турбота. Телефонуємо, відвідуємо, допомагаємо.»
