Звістка про початок російського вторгнення застала Тетяну Зезюлькіну на столичному тренінгу, темою якого, за дивним, але досить передбачуваним збігом обставин була «Розбудова українського суспільства в умовах війни».
Маючи за плечами до того чималий досвід волонтерської діяльності (починаючи з чотирнадцятого року їхній волонтерський екіпаж з гуманітарною допомогою безліч разів побував у військових частинах на сході держави), а також громадської - як члена правління ГО «SEMA-Україна», міжнародної організації, яка займається вивченням проблем гендерно обумовленого та сексуального насильства під час військових дій, - для неї той вранішній дзвінок з дому вже не був несподіванкою. Звісно, її жіноче, материнське серце до останнього відмовлялося вірити в таку страшну реальність, але досвід та інтуїція, а ще якась невимовна тривога, що останнім часом нависла над Європою й світом, переконували у протилежному…
Тож як очільниця громадського формування по охороні правопорядку на території Носівської міської ради «Захисник», ще перед своїм відрядженням на тренінг Тетяна Володимирівна ініціювала спільну нараду за участю керівників місцевої влади та навколишніх громад, представників силових органів та громадських формувань. Говорили на ній про координацію спільних дій на випадок збройної російської агресії в Україну через її «північні ворота» - Чернігівщину, зокрема, й зі сторони не добросусідньої білорусі. Чому саме вона, жінка, взяла на себе таку серйозну відповідальність? Тому, що якраз у неї й було чітке розуміння того, що при настанні часу «Ч» владні та силові структури виконуватимуть кожен свої завдання й зобов’язання згідно з загальною стратегією оборони території за чітким, злагодженим загальнодержавним алгоритмом дій. А що треба буде робити цивільному населенню? Якими мають бути їхні дії на випадок широкомасштабних ворожих обстрілів та бомбардувань? Хто їм надаватиме психологічну допомогу, попереджатиме панічні настрої, забезпечуватиме громадський порядок на території міста й громади, захищатиме людей від мародерства та грабежів, можливо, навіть з боку своїх же співгромадян? Пізніше виявиться, що з усіма цими й низкою інших відповідальних завдань члени громадського формування справляться блискуче. А тоді…
Вже за кілька годин після вторгнення Т.В. Зезюлькіна разом зі своїми «бойовими» подругами-спілчанками Людмилою Кравченко та Оленою Друзь були біля військкомату, який вже гудів вуликом від напливу добровольців та військовозобов’язаних, котрі були готові взяти до рук зброю й виступити на захист своєї держави від російських окупантів.
Жінки відразу ж включилися в роботу - допомагали співробітникам військкомату працювати з документами, формували списки та виписували повістки мобілізованим, заводили особові справи на добровольців й членів тероброни тощо. А ще разом зі своїми спілчанами із «Захисника» готувалися до оборони міста: формували резерв зброї та боєприпасів до неї, налагоджували комунікаційну мережу, облаштовували продовольчі та гуманітарні склади, розробляли першочергові заходи на випадок прориву ворога на окремих ділянках, а ще – готувалися до «партизанської» війни. Про масштаби діяльності ГО «Захисник» говорить вже те, що тільки за перші кілька днів повномасштабної війни кількість членів організації зросла майже до п’ятисот членів. У їхні обов’язки входило цілодобове чергування, патрулювання вулиць по виявленню чужих, підозрілих осіб та транспорту, контроль за дотриманням у місті правил світломаскування й комендантського часу, розвідка й налагодження гуманітарних коридорів, охорона об’єктів критичної інфраструктури, спільні з членами тероборони чергування на блок-постах, налагодження побуту та відпочинку військових ЗСУ, що тоді тимчасово дислокувалися на території міста.
А ще – активна співпраця із, в тому числі, й міжнародними організаціями, завдяки якій «Захиснику» вдалося налагодити гуманітарні поставки продуктів харчування, ліків та одягу, засобів гігієни тощо... Після війни ми, мабуть, ще не раз розповідатимемо про діяльність ГО «Захисник» та його симпатичних очільниць у найтяжчі для усіх нас перші місяці військового протистояння, про те, що, в тому числі й завдячуючи силам місцевої територіальної оборони й, зокрема, ГО «Захист» російські війська тоді в Носівку не зайшли…
- Після звільнення Чернігівщини від окупантів майже сто двадцять наших спілчан пішли воювати, поповнивши бойові регулярні частини українського війська, - розповідає Тетяна Володимирівна. - Адже війна, на жаль, ще не закінчилася - значна частина української території все ще палає у вогні, а земля здригається від вибухів. Наші військові віддають свої життя, гинуть мирні люди, серед яких навіть діти, й доки так відбувається, я розумію, що в нас все ще існує реальна загроза повторення весняного тривожного сценарію. Разом з тим багато хто з членів ГО «Захисник» вже повернувся до своїх попередніх, мирних професій або ж продовжує допомагав.
Автор Катерина Гавриш
