Роль волонтерів після повномасштабного російського вторгнення в нашу країну неможливо переоцінити. Ці люди, ризикуючи власним життям та здоров’ям, намагаються всім допомогти. У цій когорті — Галина Б'янка (Бондаренко).
Галю, як все це поєднується в одній людині, і скільки годин у Вашій добі?
- Насправді інколи мені хочеться збільшити кількість годин у добі. 24 замало. Завантаженість в університеті, волонтерська діяльність і робота з дітьми, а ще потрібно приділити увагу своїй сім’ї, дітям, і з собакою погуляти( від авт. посміхається), але пробую встигати. Раціонально планую час, розставляю все по пріоритетах, та дещо робиться сьогодні, що планувалося на вчора. Намагаюся керувати часом, вчасно завершувати задумане, ставити крапки.
- Чому обрали соціальну роботу, що стало поштовхом до цього. Ким мріяли стати в дитинстві?
Хотіла стати педагогом. У мене була дуже гарна перша вчителька Валентина Петрівна. Саме вона стала для мене взірцем. І от моя мрія здійснилася - я викладач, асистент кафедри соціальної роботи та педагогіки. Моя місія - просвітництво , робота з дорослими, дітьми, студентами.
- Ви викладаєте свій предмет молоді, працюєте з молоддю, яка нині вона – сучасна молодь?
Пишаюся нашою ніжинською молоддю. Вона відкрита до всього нового: чітко фільтрує інформацію, знає що їй потрібно сьогодні… Молодь не байдужа, активно включається в роботу. Я часто буваю на різних молодіжних заходах і бачу це на власні очі. Цього літа діти з ніжинської громади відвідали Латвію. Це відбулося завдяки голові ГО "Ліга - клуб "Ділова Жінка" Тамарі Стратілат згідно з програмою Асоціації міст України та Європейського комітету регіонів з організації таборів для дітей, які постраждали від війни. Побувала і я там з ними. Не тільки відпочивали, а й брали участь у спортивних, культурних і музичних заходах, продемонстрували дух патріотизму, показали, які ми є українці. І для мене це показово. Наш український патріотизм, любов до своєї рідної країни бачать в Європі. Нам, дорослим, особливо соціальним працівникам, теж потрібно змінюватися, находити «ключики» до кожного, бути гнучкими до нового: обирати нові форми роботи з дітьми та молоддю, адже час диктує свої, нові правила.
- Як прийшла ідея створити ГО «ЧАС ДЛЯ НАС», що означає назва. Основне завдання організації?
Ідея створення Громадської організації, «виношена» часом. З 2015 року під такою назвою «ЧАС ДЛЯ НАС» об’єдналася волонтерська група. Працювали в цьому напрямку з різними соціальними установами міста: територіальним центром соціального обслуговування Ніжинської міської ради, ніжинським будинком - інтернатом, Ніжинським центром соціально - психологічної реабілітації, Ніжинським соціальним гуртожитком, Центром комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю "Віра", службою у справах дітей Ніжинської міської ради та ін. А коли прийшов час створити вже громадську організацію, то і назва вже була. Логотип розробляла моя подруга, яка працює з бренуваннями організацій, саме вона зауважила, що назва гармонійна - гарно та правильно «лягає» у формат логотипів. Час для нас, час для вас, час для тих, кому допомагаємо - для людей. Сама назва показує сутність організації, основний напрямок якої – волонтерство.
Відчуття, думки 24 лютого…Пригадайте !?
- 24 число запам’ятає кожен з нас…Було звісно, страшно, але й було бажання якомога швидше включитися в роботу у різних напрямках, величезною потужною командою. Ці всі люди для мене важливі, і вони проявили себе, як надійні партнери, як друзі. Ми всі вже як родина по духу. Люди й нині долучаються, із задоволенням ідуть у нашу волонтерську громадську організацію. Люди в пошуках себе – реалізації головної місії – Людини: бути корисною для суспільства. І я радію з цього. Хтось автівки купує для хлопців на передову для та медичних установ, хтось буржуйки варить, хтось допомагає розвантажувати гуманітарну допомогу…Війна виявила людяність. Я запрошую до нас у громадську організацію, усіх тих хто хоче реалізуватися себе в цьому напрямку – ласкаво просимо!
- Волонтерство означає, що людина допомагає іншій людині в біді, якійсь критичній ситуації…За останній час чи була якась історія, яка зворушила ваше серце найбільше?
Біль, доводиться відчувати кожного дня. Історій, які зворушують душу багато, іноді хочеться просто плакати. Бог і посилає, мабуть, такі критичні ситуації, але дає й силу та енергію, щоб ті ситуації потім вирішувати. Отой, перший місяць війни, ніколи не забудеться… Аптеки в нашому місті деякі закриті, біля тих, які працювали - черги. Ліків не вистачало. Надійшов запит від категорії людей з порушенням функцій щитоподібної залози. Важливо життєві ліки, такі як – еутірокс і ельтороксін, закінчувалися. І без цього гормону люди не можуть себе нормально почувати. І нам вдалося ці препарати привезти (завдяки волонтерській роботі, підтримки міської ради). І от коли ми роздавали людям ці пігулки, вони плакали… плакали, що отримали «продовження життя». А одна жіночка отримавши ліки, протягнула руку з півлітровою баночкою кабачкової ікри… Ви знаєте – серце защеміло. Мабуть, це найдорожче, чим би хотіла бабуся віддячити нашу команду за ці ліки, які продовжили ще на 25 днів нормальне функціонування організму. Такі випадки до сліз...як і шоколадки, якими можуть пригощати і біці, і звичайні люди. І я це далі передаю - дітям з якими з якими працюємо і бійцям. Цей обмін. Це символ… Це ланцюжок, взаємодія, синтез. Цей ланцюжок продовжується. І оце і є місія добра. Місія волонтерства.
- Що у волонтерстві найвище: фізичне навантаження чи постійне психологічне напруження?
- Працюю на стільки, на скільки вистачає сил. (авт. посміхається) схудла…з початку війни майже на 4 кг. З самого ранку до вечора невтомно працюємо. Реалізуємо нові проекти. Нині діє проєкт в підтримку місцевого населення Чернігівської області, людей, які вимушено переїхали до Ніжина - "Простір, дружній до дитини". Це дитячо-батьківські групи, це неформальне спілкування з кавою і чаєм, це розмови про важливе! І все це в Ніжинській громаді відбувається завдяки Благодійному фонду "Карітас Київ" керівник отець Роман Сиротич, "Карітас Чернігів" отець Роман Пушка. Волонтеримо разом зі студентами кафедри соціальної педагогіки й соціальної роботи Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, Світланою Желєзняк, психологинею Катериною Салівоненко, КЗ "Ніжинським молодіжним Центром", директорка Анжела Тимченко. Щиро дякую всім, хто нас підтримує і допомагає!!!
Після проведеного дня, аналізую роботу – скільки вдалося зробити, і якщо все задумане реалізовано. З вдячністю «видихаєш», і стартуєш знову. А надихають на позитив і роботу люди які поряд. Це команда: моя родина, діти, сім’я Балакірєвих, отець Михаїл та матінка Дар’я (Якубові), отець роман Пушка, команда КЗ "Ніжинський молодіжний Центр"( Анжела Тимченко), ГО "Кухарська Зграя вовченят", волонтери та вже такі рідні військові від рядових до командирів. … Разом крокуємо вперед. Наші ніжинські волонтери невгамовні, від них розправляються крила..
- Ви спілкуєтесь з великим колом людей, які займаються волонтерством, як Ви відрізняєте, якій людині можна довіряти, а якій ні…адже нині багато людей – псевдо волонтерів?
У мене високий рівень емпатії. Достатньо, щоб зрозуміти і відчути іншу людину, першої розмови.
- Для Вас родина і Ваш дім, це закрита територія ?
Ми відкриті, нас бачать всі. Ми разом. Ми гостинні. Наш дім завжди радий добрим гостям...У перші дні війни нам пачки кави вистачало на два дні. Наш дім перетворився у волонтерський центр, аптеку, а наш гараж у базу одягу, продуктів, засобів гігієни та всього необхідного. Зараз вже ми розділили це - дім - це дім, а волонтерство - це поза домом. Дякую за цю можливість родині Анатолію та Наталії Копицям.
Галина зі своїм чоловіком
Галю, Ви за фахом і покликанням – психотерапевтка. Ваша порада людям при сьогоднішніх загрозах як втриматися психологічно, і при всьому тому лишатися людиною : не перейти на сторону зневіри, безвиході…
Добра справа - щодня! 5 - добрих слів в день ближнім, шукати однодумців, шукати "своїх українців", займати руки посильними справами для ПЕРЕМОГИ, ось моя порада.
Кожен має бути на своєму місці: бійці на фронті, ми в тилу максимально допомагати їм! І тільки тоді буде наша омріяна ПЕРЕМОГА!
Працюємо, допомагаємо, серце до серця, рука до руки: плетемо сітки, сушимо борщі, збираємо кошти на військову амуніцію та автомобілі, донатимо на дрони, в’яжемо теплі шкарпетки для наших воїнів, печемо пиріжки. Всі разом наближаємо Перемогу.
